Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі

Стимул — це просто засіб, щоб спонукати людей робити більше хорошого, ніж поганого. Але більшість стимулів не з’являються самі по собі. Хтось, скажімо, економіст, політик чи батько, має їх вигадати. Ваша трирічна донька з’їдає всі належні овочі протягом усього тижня? Тоді вона заслужила на похід до магазину іграшок. Великий сталеливарний завод випускає в атмосферу надмірну кількість диму? Тоді цю компанію штрафують за кожну метричну тону забруднювача, яка перевищує дозволений законом ліміт. Надто багато американців не сплачують свій податок на доходи? Економіст Мілтон Фрідман знайшов спосіб розв’язання цієї проблеми: автоматичне вирахування податку з зарплатні працівника.

Існують три основні різновиди стимулів: економічні, соціальні й моральні. Дуже часто одна схема стимулювання містить усі три різновиди. Пригадайте лише кампанію проти куріння, яку проводили в Європі та Америці протягом останніх років. Запровадження «податку на гріхи»[2] у розмірі три долари за пачку — це сильний економічний стимул проти купівлі цигарок. Заборона паління в ресторанах і барах — потужний соціальний стимул. А коли уряд Сполучених Штатів стверджує, що терористи накопичують свої кошти за допомогою продажу сигарет на чорному ринку, то це є ще й вельми гострим моральним стимулом.

Одними з найвагоміших стимулів, винайдених на сьогодні, є ті, які були запроваджені з метою стримування злочинності. Зважаючи на цей факт, незайве було б поставити вже знайоме нам запитання: чому ж тоді в сучасному суспільстві такий високий рівень злочинності? — а потім перевернути це питання з ніг на голову: а чому рівень злочинності не зріс іще вище?

Зрештою, кожен із нас регулярно нехтує можливістю когось обдурити, скалічити або щось украсти. Шанс потрапити до в’язниці — і таким чином втратити роботу, дім і свободу (а втрата кожного з цих благ є економічним покаранням за своєю сутністю) — безперечно, є сильним економічним стимулом. Та коли йдеться про злочин, то люди реагують також на моральні (бо не бажають робити те, що вважають неправильним) і соціальні стимули (бо не бажають, щоб хтось бачив, як вони чинять щось неправильне). Для певних типів неналежної поведінки соціальні спонуки є надзвичайно потужними. За аналогією з історією про Естер Прінн та червону літеру «А» (що означало «адюльтер»), яку вона змушена була носити на своєму одязі, у багатьох американських містах нині поборюють проституцію за допомогою «кампаній ганьби», розміщуючи фотографії спійманих на гарячому бабіїв (і повій) на відповідних веб-сайтах або демонструючи їх на місцевих телеканалах. Що є страшнішим стримувальним чинником: штраф у розмірі 500 доларів за користування послугами повії чи одна лише думка про те, що ваші друзі та рідні матимуть приємність споглядати вас на спеціальному сайті www.HookersAndJohns.com?