Діти Безмежжя

— Читайте, читайте, — разом скрикнули Добромир і Зоря.

— Гаразд. Ні, краще не я читатиму, а машина У неї неприємний голос, але вона збереже всю своєрідність викладу. Бо в мене можуть бути свої домисли, гіпотези, пояснення, а машина об’єктивніша. Будете судити самі. Назви Землі, Місяця, планет і так далі машина замінила з древніх на сучасні. Релігійно-містичне забарвлення залишилось. А об’єктивне наукове зерно вилущити — це вже справа дослідників.

— Скоріше, не мучте нас, — попрохала дівчина. Її сині оченята горіли нетерпінням. — А то прилетять наші мучителі — і не дослухаємо до кінця.

— Встигнете, — пообіцяв Коор. — Починаю.

Він підійшов до кібермашини, ввімкнув її. На щитку заблимали мініатюрні синюваті вічка. Почулося легеньке стрекотання. Спокійний металічний голос сказав:

— Ти, хто вперше доторкнешся до записів Асурамія, збережи священну повагу до моїх слів. Це слова правди, це слова горя, це слова великого попередження, яке Асурамія посилає в далеке Майбутнє. Я вірю — воно прийде, бо Спіраль Життя Вічна і нема сил у Безмежному Лоні Великої Матері, які б зупинили її урочистий і переможний хід.

Асурамія знає: ти, хто вперше доторкнешся до його записів, — будеш інший, бо ніщо не повторюється у Всесвіті. Ти будеш інший зовнішньо, у тебе буде інше вбрання, інші звичаї, інша мова, інші традиції. Але ми Брати з тобою, рідні Брати, бо Лоно Великої Матері, яке породило нас, — єдине. Кров Безмежності — Великий Вогонь — пронизує і мою, і твою ще не народжену субстанцію. І через нього, через той вічний благословенний Вогонь, ми з тобою і з’єднаємось у розмові дружби.

Прийми любов Асурамія, далекий Брате, прийми його сердечне попередження. Вислухай Історію Лемурії, історію її розквіту і загибелі, і хай вона буде для тебе дороговказом до Істини, яку не встигли побачити ми — діти Чорної Раси.

Вогонь — Священний Вогонь! Збережи слова Асурамія, донеси подих мільйонноліть до слуху майбутніх рас. Бо ми — це вони, бо вони — це ми, розділені невблаганним часом і простором — Великою Ілюзією Єдиного Існування.

Люди у підземеллі завмерли. Нема для них нічого: ні недавніх негод в ущелинах Місяця, ні страху смерті, ні Землі, ні Гайворона, який, напевне, готує їм прочухана за порушення дисципліни. Є лише цей дивний, таємничий голос, є лише грандіозна, легендарна панорама давно зниклого життя, яке знову відроджується, вирує, постає нещадною об’єктивністю у всій своїй буряності і трагічності.