Діти Безмежжя

— Як сказати, — серйозно відповів Коор. — Певна символічність є, але його розповідь треба зрозуміти. Добре, що я попрацював над перекладом древніх символів на наші поняття і термінологію, а то взагалі була б абракадабра. А щодо взаємозв’язку між станом планети чи людства і Космосом — то я не згоден з тобою, хлопче. Зв’язок всього, що є в Бутті, — це філософська аксіома. Тільки є очевидний, видимий зв’язок, який може пізнати всякий, хто має очі або вуха, а є зв’язок глибинний, не вивчений людьми на певному етапі розвитку. Багато говорити не будемо, часу обмаль і незабаром за вами прилетять. Скажу лише свою думку, а ви думайте. Можна дивитись на Космос як па єдиний організм. Кожна система, планета в ньому — енергетичний вузол, клітина. Вони не існують самостійно, безвідносно до всієї Безмежності, а, навпаки, у повному взаємозв’язку. Будь-який імпульс — магнетичний, електромагнітний, гравітаційний чи соціальний, так-так, я не випадково сказав — соціальний, — передається по численних каналах всьому організму, як імпульс кожної клітини в нашому організмі теж передається по нервовій системі. Інакше й бути не може.

Але якщо ми визнаємо взаємозв’язок у нижчих аспектах, тобто в електромагнітних, гравітаційних і так далі, то чому б не визнати його в психічному. Чому, я питаю? Хіба життя не вища форма існування матерії? Хіба воно в такому разі не має більш могутніх каналів взаємозв’язку з Єдиним Організмом Космосу? Потім. Якщо на якійсь планеті стан певного розвитку, скажімо соціального, має катастрофічний, антиеволюційний характер, то як повинен реагувати Космічний Організм? Як хірург. Видаленням своєрідної гангрени, знищенням шкідливого тіла. В нас це роблять лейкоцити, а в Космосі — єдине енергетичне поле, яке відновлює порушену рівновагу і збуджує активність планети для очищення її від баласту. Зрозуміли мою думку?

— Зрозуміти зрозумів, — почухав голову Добромир, — але вона все-таки несподівана.

— Ха-ха! А ти все бажаєш звичайного. Бережись, хлопче, зашкарублості думки. Я висловив тобі не догму, не закінчену теорію, а гіпотезу, яку треба розвивати.

— Мені подобається твоя гіпотеза, Кооре, — сказала Зоря. — Вона діалектична і послідовна…

— Спасибі, — комічно вклонився Коор. — Більше мені нічого не потрібно. Аби жінка схвалила. До речі, сигнал. Прилетіли по ваші душі.

Через кілька хвилин, розпрощавшись з гостинним Коором, порушники дисципліни летіли в реактивному вертольоті до своєї бази в кратері Коперніка. Внизу мелькали прірви і цирки, щілини і «моря». Дівчина дивилася на звичний пейзаж, але бачила за ним інше. Сумне обличчя Асурамія, звернене до палаючої Землі, його руки, простягнуті в прощанні до своєї колиски, і гримотіння жахливих вибухів, які пожирали в нещадних вихорах матерії примітивне життя Місяця.