Вершник без голови
- Автор: Майн Рид Томас
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вершник без голови». Краткое содержание книги:
Це один в найпопулярніших пригодницьких романів широковідомого англійського письменника XIX ст., у яких веливодушність і благородство протистоять злу й насильству.
Ледве встиг він промовити останні слова, як з грудей його вихопився вигук, у якому бринів подив і жах: відставний капітан побачив щось таке, що змусило його рвучко спинити коня, немов перед лицем страшної небезпеки.
На той час він саме під'їхав бічною стежкою до знайомої нам прогалини в заростях і вже повертав на неї, коли помітив, що не сам-один мандрує там такої пізньої години.
Тією лісовою алеєю, наближаючись до нього, їхав ще один вершник — на такому самому, як і в нього, доброму коні, тільки їхав не ступою, як він, а швидким клусом.
Ще задовго до того, як невідомий нічний вершник під'їхав ближче, ясне місячне світло, заливаючи лісову прогалину, дало Колхаунові змогу побачити, що в нього немає голови!
Помилитися відставний капітан не міг — досить було й одного погляду. Сріблясте місячне проміння освітлювало вершникові плечі, але голови на них не було. То не могла бути омана, породжена грою місячного світла. Колхаун уже бачив цю постать і за ясного сонця.
Та тепер він побачив більше. Він побачив і голову — з мертвотним закривавленим обличчям, що визирало з-за сідельної кобури. До того ж упізнав коня, смугасте серапе на плечах вершника, гетри з ягуарової шкури на його ногах, тиснений шкіряний чапрак — усе те належало Морісові-ліустангеру.
Відставний капітан мав час, щоб роздивитись усе аж до таких подробиць. Спинившись при виїзді з бічної стежки, він так і стояв там, немов прикутий жахом до землі. Здавалось, і кінь його був нажаханий не менше. Весь тремтячи, він стояв, наче вкопаний, і не зрушив з місця навіть тоді, коли вершник без голови раптом зупинився проти них і його кінь злякано захропів і став дибки.
І тільки коли той гнідий кінь з диким іржанням, на яке враз озвався протяглим виттям собака, що біг слідком за ним, рвучко повернув і поскакав далі прогалиною, — аж тоді Колхаун трохи отямився від жаху і віднайшов мову.
— Боже милосердний! — вигукнув він тремтливим голосом. — Що воно може бути? Людина то чи диявол? Чи то хтось збиткується з мене? А може, весь цей день — тільки жахлива мана? Чи, може, я збожеволів… збожеволів… збожеволів…
За цими не вельми доладними словами відставний капітан спромігся й на дію — хапливу, але досить рішучу. Хоч яка була мета його нічної виправи, він очевидячки відмовився від неї і, круто повернувши коня, подався назад тією самою дорогою. Тепер він скакав куди швидше, ніж доти, і ні разу не спинився, аж поки дістався до свого табору.
Обережно ступаючи, він повернувся до вогнища й ліг на траву серед поснулих пияків. Та йому було не до сну, і він так і пролежав цілу ніч, тіпаючись, мов у пропасниці, і перші промені нового ранку освітили його змарніле, бліде обличчя та глибоко запалі безтямні очі.
Розділ XLVI
ЗВІРЕНА ТАЄМНИЦЯ
На світанку в гасіенді Каса-дель-Корво і навколо неї панувало незвичне пожвавлення.
На подвір'ї юрмилися люди, всі озброєні, але не однаково. Хто мав при собі довгу мисливську рушницю, хто дубельтівку, хто старовинного пістоля чи револьвера, а хто й великого ножа чи навіть томагавка. Так само різнились вони й одягом: там можна було побачити й червоні фланелеві сорочки, й різноколірні куртки, пошиті з ковдр чи цупкого кентуккійського полотна, штани з рудого домотканого сукна чи синьої бавовняної діагоналі, повстяні капелюхи й шкіряні кашкети, грубі чоботи й гетри з оленячої шкури.
Увесь той гурт дужих озброєних чоловіків являв собою досить типову картину, що її можна побачити в прикордонних селищах Тесаху. Ні їхнє грубе вбрання, ні зброя, що була при них, нічого не говорили про мету, задля якої вони зібралися. Навіть якби вони мали щонаймирніші наміри, то все одно були б так само вдягнені й озброєні.
Та їхня мета нам відома.
Багато хто з них їздив на пошуки й напередодні, разом з драгунами. Решта — жителі віддаленх плантацій та мисливці, яких тоді не було вдома, — приєдналися до них лише цього ранку. Загін зібрався більший, ніж напередодні, хоч військові з ним уже не їхали.
Серед усього того цивільного люду була група чоловіків, що могли б утворити окремий загін. Хоч вони й не належали до регулярного війська, проте назву мали трохи подібну. То були так звані «регулятори».[62] Вони не різнилися від інших ні одягом, ні озброєнням, і людина стороння ніколи б не впізнала «регулятора» серед натовпу. Та самі вони знали один одного.
62
«Регулятори» — члени цивільних каральних загонів, що утворювались у новозаселених місцевостях для боротьби із злочинністю.