Вершник без голови
- Автор: Майн Рид Томас
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вершник без голови». Краткое содержание книги:
Це один в найпопулярніших пригодницьких романів широковідомого англійського письменника XIX ст., у яких веливодушність і благородство протистоять злу й насильству.
— А що, хіба твого хазяїна нема? Чи він теж удома?
— Ой ні, нема. Тепер його нема. Нема ні в домі, ні коло дому. Ще із чверть години як був, а тепер нема. Поїхав ген у прерію, туди, де з місяць тому були великі лови. Ви ж знаєте, мас' Зебе?
— У прерію? Чого він там не бачив? А ще хто з ним поїхав?
— Го-го, і мас' Колхаун там, і ще багато білих джентльменів. Дуже великий гурт, ось що я вам скажу.
— І панич Генрі з ними поїхав?
— Ой, мас' Стампе! Оце ж те й лихо, всеньке як є. Панич Генрі теж поїхав, та так і не вернувся. Тільки кінь його прибіг, весь перемазаний кров'ю. Еге, кажуть люди, помер наш панич Генрі.
— Помер? Ти що, глузуєш з мене, нігере?.. Чи ти серйозно це кажеш?
— Ой, мас' Стампе, ще й як серйозно. Тяжко цьому нігерові казати, але все воно щира правда. Ото вони й поїхали шукати його мертве тіло.
— Ану тримай, занеси оце до кухні. Тут індик і дикі кури. А де міс Луїза?
— Я тут, містере Стампе. Ідіть сюди! — озвався добре знайомий мисливцеві дзвінкий голосок, але цього разу такий сумний, що старий Зеб ледве впізнав його. — На жаль, усе, що сказав вам Плутон, це правда. Мій брат пропав. Ніхто не бачив його з позаминулої ночі. Кінь його повернувся додому з плямами крові на сідлі. Ой Зебе, страшно навіть подумати!..
— Еге ж, новини невеселі. Він десь поїхав, а кінь вернувся без нього? Не хочу завдавати вам зайвого болю, міс Луїзо, та коли його ще шукають, то, мабуть, і я зможу прислужитися. Отож чи не розказали б ви мені трохи докладніш?
Луїза розповіла все, що знала. Змовчала тільки про сцену в саду та про її причину. А про те, що Генрі подався за мустангером, переказала тільки зі слів Обердоффера, наче сама того не знала. Її голос раз по раз уривався з горя, а потім, коли вона розповідала, що в убивстві запідозрили Моріса-мустангера, — і з обурення.
— Брехня! — вигукнув мисливець, так само обурений. — Підла брехня! Хотів би я знати, який поганий тхір таке вигадав. Не може цього бути. Мустангер нездатен на таке діло. Та й яка в нього на те причина? Коли б вони ще ворогували проміж себе, а то ні. Щодо мустангера я ладен поручитися, бо не раз чув, як гарно він говорив про вашого брата. От вашого двоюрідного брата, Каса, він таки не любить, та й хто його любить, хотів би я знати? Ви вже даруйте, що я таке кажу. А з Генрі — то зовсім інша річ. Якби ще між ними сталася якась сутичка чи сварка…
— Ні-ні! — вигукнула молода креолка, забувши з горя, що тим виказує себе. — Усе минулося. Генрі все зрозумів, він сам мені сказав, а Моріс…
Здивований погляд співрозмовника змусив її спинитися на півслові. Затуливши обличчя руками, дівчина гірко заплакала.
— Еге-ге, — пробурмотів Зеб, — то між ними щось таке було? Ви кажете, міс Луїзо, що ваш брат… е-е… посварився з…
— Ой, любий Зебе! — вигукнула вона, забравши руки від обличчя і благально дивлячись в очі мисливцеві. — Пообіцяйте, що нікому мене не викажете. Пообіцяйте як друг, як щира й чесна людина. Не викажете, правда ж?
У відповідь мисливець підніс свою велику, важку руку й лунко вдарив себе в груди.
За п'ять хвилин він уже знав таємницю, яку жінка рідко звіряє чоловікові — хіба тільки такому, що справді гідний всілякої довіри.
Старий мисливець здивувався куди менше, ніж можна було чекати. Він лише пробурмотів сам до себе:
— Так я й думав, що дійде до чогось такого, а надто після отієї гонитви у прерії. — А тоді лагідно й співчутливо заговорив до дівчини: — Ну що ж, міс Луїзо, я не бачу в цьому нічого такого, чого треба було б соромитись. Жінка лишається жінкою, хоч би де вона була, навіть і в прерії. І коли ви віддали серденько мустангерові, це зовсім не означає, що ви, як то кажуть, помилились вибираючи. Хоч він і ірландець, але не простий собі хлопчина, що ні, то ні. А все інше, про що ви оце мені розказали, тільки підтверджує мою думку: не міг, ну просто не міг мустангер вчинити таке чорне діло. Та й невідомо ще, чи було його взагалі вчинено. Будемо сподіватися, що ні. Які є докази? Лише те, що кінь повернувся з плямами крові на сідлі?
— На жаль, є й ще дещо. Вчора шукали цілий день. Поїхали по слідах і щось там побачили, але що — мені не сказали. Здається, батько не хотів, щоб я про те знала, а спитати в інших я… ну, побоялася. Сьогодні вони знов поїхали, зовсім недавно, за кілька хвилин перед тим, як ви з'явилися на дорозі.
— Ну, а мустангер? Як в і н усе те пояснює?
— Ой, я ж думала, ви знаєте. Його теж ніде не можуть знайти. Боже мій, Боже! А що, як і його вбила та сама рука, що піднялася на мого брата?
— То, кажете, вони їздили по слідах? Цебто і по його сліду, так я розумію? Якщо він живий, його треба шукати в хатині на Аламо. Чому ж вони не поїхали туди? А, згадав, ніхто ж, окрім мене, мабуть, не знає, як її знайти, а якщо їх вів той недолугий Спенглер, він, напевне, згубив слід у крейдяній прерії. Сьогодні вони знов поїхали туди ж таки?