Вершник без голови

Щоправда, була в самій гасієнді жінка, яка могла б показати шукачам дорогу до оселі гаданого вбивці. Та Вудлі Пойндекстер того не знав, і, мабуть, добре, що не знав. Якби хтось бодай натякнув гордому плантаторові, що його Луїза могла б провести його до відлюдної хатини на березі Аламо, його тяжкий сум за втраченим сином поєднався б із пекучим болем за ганебну поведінку дочки.

Останній посланець, що ходив шукати Зеба Стампа, повернувся до гасієнди без нього. Жага помсти не давала чекати далі, і загін шукачів вирушив у дорогу.

Тільки-но вершники віддалилися від Каса-дель-Корво, як ті двоє, що могли б стати їм за провідників, зустрілися в стінах гасієнди.

То не була таємна чи наперед домовлена зустріч. Вона сталася цілком випадково: Зеб Стамп саме повернувся з полювання й привіз до гасієнди частину свого, як він казав, «здобутку», надбаного з допомогою його г несхибної рушниці.

Може, комусь іншому й не випало б того дня побачити молоду господиню, але для Зеба вона, звісйо, була вдома. Навіть сама хотіла поговорити з ним — так хотіла, що напередодні від рана до смерку майже весь час поглядала на дорогу за річкою.

Ось і тепер, тільки-но від'їхав гомінкий загін, вона звернула очі на ту дорогу й невдовзі була винагороджена за своє чекання, бо побачила мисливця, що з'явився вдалині верхи на своїй старій конячині, навантаженій здобиччю, і поволі їхав до гасієнди.

Яка це була радість — побачити ту величезну, незграбну постать! Дівчина одразу впізнала свого щирого друга, з яким могла поділитися найпотаємнішими думками. А вона ж якраз мала таємницю, що ось уже другий день краяла їй душу, і хотіла звірити її старому мисливцеві.

Отож задовго до того, як Зеб Стамп ступив на кам'яні плити патіо, Луїза вже вийшла на веранду йому назустріч.

Усміхнений і безтурботний вигляд, з яким мисливець під'їхав до гасієнди, свідчив, що він ще нічого не знає про страшну подію, яка сповнила смутком весь дім. Побачивши, що зовнішні ворота зачинено й узято на засув та ланцюг, він помітно здивувався: такого звичаю в гасієнді доти не було — принаймні за нових господарів.

Ще дужче здивувало Зеба похмуре обличчя негра, що відчинив йому ворота, і він не втримався й спитав:

— Гей, Плутоне, друже мій, що це з тобою? Ти сьогодні наче єнот, якому відрубали хвоста. І чого це у вас ясного ранку ворота на засуві? Сподіваюсь, нічого лихого не сталося?

— Го-го, мас' Стампе, ото ж бо й є, що сталося. Та ще й таке лихо, що цьому Нігерові жаль і сказати. Еге, дуже, дуже велике лихо!..

— Ну ж бо! — вигукнув мисливець, зляканий його скорботним тоном. — Яке лихо, нігере? Та кажи ж ти швидше, бо, мабуть, нема нічого страшнішого за твоє обличчя. Чи не сталося чого з твоєю молодою господинею, міс Луїзою?

— Ой ні, з міс Луї нічого не сталося, ні. Та й без того ой як погано! Молода панночка вдома. Заходьте, мас' Стампе. вона й скаже вам ту лиху новину.