Вершник без голови
- Автор: Майн Рид Томас
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вершник без голови». Краткое содержание книги:
Це один в найпопулярніших пригодницьких романів широковідомого англійського письменника XIX ст., у яких веливодушність і благородство протистоять злу й насильству.
Барахо збирається йти виконувати ватажкові настанови, але не видно, щоб дуже охоче. Минулої ночі йому не повелося: він чимало програв Койотові в монте і тепер хотів би відігратися, — а він же добре знає, що робитимуть його товариші, коли він піде чатувати.
— Поквапся, сеньйоре Вісенте, — каже Діас, помітивши, як не хочеться тому йти. — Якщо це діло в нас не вигорить, ти втратиш більше, ніж зміг би виграти в монте. Іди ж! — підганяє він далі. — Якщо дон Морісіо за годину не з'явиться, тебе хтось змінить. Іди!
Барахо скоряється і, вийшовши з хатини, рушає до свого поста над урвищем.
Тим часом у хатині вже засвічено світло, і решта троє сідають коло столу. Такі люди, як вони, завжди мають при собі чим розважитись на дозвіллі. І ось уже на грубому столі між ними з'являється не вечеря, а колода іспанських карт, що її кожний мексиканський волоцюга носить під серапе.
Даму та валета викладено на стіл догори лицем — і гра починається. Цілком поринувши у свої розрахунки, картярі не помічають навіть, як минула година.
Койот банкує. Раз у раз поміж оббитих кінськими шкурами стін хатини лунають вигуки: «Дама вбита!.. Валет виграв!..» Шурхотять карти, дзвенять срібні долари.
Та раптом гру уриває якийсь гучний звук.
Це дикий крик п'яного ірландця, що проспався від алкогольної нестями й уперше побачив страхітливе товариство, яке не знати звідки взялося під одною з ним покрівлею.
Картярі зриваються з місць і вихоплюють з піхов мачете. Троє довгих гострих лез ось-ось проштрикнуть Фелімові груди.
Рятує його чиста випадковість. Ще одна раптова поява перебиває той лихий замір.
У дверях з'являється засапаний Барахо. Хоч і так зрозуміло, чого він прибіг, він усе-таки видушує з себе:
- їде!.. Вже під'їжджає до урвища… Швидше, хлопці, швидше!
Життя ірландця врятоване. Убивати його вже немає часу, та й не варто. Принаймні так вважають фальшиві команчі. Отож вони залишають його досипляти, а самі вискакують з хатини, щоб учинити куди вигідніше вбивство.
За кілька секунд вони вже під урвищем, у кінці виярка, — саме там має відбутися те вбивство. Причаївшись у затінку розложистого кипариса, лиходії чекають на свою жертву.
Всі четверо сторожко дослухаються, сподіваючись от-от почути тупіт кінських копит, що провістить її наближення.
Аж ось і він. Чутно, як клацають підкови на кам'янистому грунті, — але не рівномірно, а так, наче кінь ступає по нерівній поверхні. Вершник спускається крутосхилом!
Із засідки його ще не видно. Та й сам виярок, як і вся долина внизу, потопає в темряві під буйними кронами дерев. Тільки в одному місці — обіч кипариса, під яким ховаються вбивці, — місячне світло вузькою смугою падає на землю. Але стежка, що нею їхатиме приречений, проходить не там. Він має проїхати в тіні кипариса.
— Не вбивайте його одразу! — пошепки наказує Мігель Діас своїм поплічникам. — Він потрібен мені живий, десь на годину чи близько того. У мене з ним свої порахунки. Хапайте його і коня. То буде неважко, бо ми заскочимо його зненацька. А стане опиратися — пристрелимо. Тільки я стріляю перший.
Спільники обіцяють зробити все, як він каже.
Зараз вони матимуть нагоду довести це на ділі. Той, на кого вони чекають, уже спустився виярком і в'їхав під тінь великого кипариса.
— Кидай зброю! Злазь із коня! — кричить Койот, хапаючи коня за вуздечку, тимчасом як троє інших кидаються на чоловіка, що сидить у сідлі.
Той не чинить ніякого опору — не відбивається, не вихоплює ножа, не стріляє і навіть не озивається.
Перед ними чоловік, що рівно сидить у сідлі, всунувши ноги в стремена; вони хапають його за руки й за ноги — на дотик це звичайне людське тіло, але враження таке, ніби воно нічого того не відчуває!
Опирається тільки кінь. Він стає дибки, задкує і тягне за собою напасників.
Зрещтою всі вони опиняються поза тінню, на яскраво освітленій прогалинці.
Боже милосердний! Що воно таке?!
Напасники пускають коня, сахаються назад, і в усіх разом вихоплюється відчайдушний крик. То крик дикого жаху.