Коли дивишся в безодню

Недбалим помахом руки він створив перед собою райдужну арку і проїхав під нею. Кристина рушила слідом за ним.

Коли вони проминули райдугу, латаний килим Трактової Рівнини довкола них змінився краєвидом морського узбережжя, а досі пласке небо вигнулося півсферою й зімкнулось із землею, утворивши лінію горизонту. Кроків за двісті від Кристини починалося море; високі хвилі з пінистими гребенями одна за одною набігали на берег і, розбившись об нього, відкочувались назад. Піщаний пляж, що тягся вздовж вигнутої берегової лінії, був геть пустельним, ніде не було помітно ні найменших слідів людської присутності. Далі від моря починалася пагориста місцевість, що поступово переходила в невисокі гори зі схилами, порослими густим тропічним лісом.

Зорієнтувавшись на місці, Едвін ван дер Мер розвернув свого коня і скерував його в протилежний від берега бік, до розташованого віддалік пальмого гаю.

Кристина поїхала за ним, допитливо роззираючись довкола. Підсвідомо дівчина очікувала побачити тут щось незвичайне, що відрізняло б цю Грань від інших, де вона була; але її оточував найзвичайнісінький тропічний пейзаж, на який вона вдосталь надивилася за час своєї тривалої подорожі по Рівнині.

„А що ж ти думала?“ — насмішкувато запитала сама в себе. — „Грань як Грань, тільки й того, що Поясна.“

Напівдорозі Кристина нарешті відчула присутність у районі гаю Вуалі — якоїсь дивної Вуалі, лише кілька метрів завширшки і не зовсім прозорої. Вона не стала ні про що питати свого супутника, бо й сама здогадалася, що це таке. Зі шкільних уроків їй було відомо, що кожна Поясна Грань дотикається до Основи лише в одному-єдиному місці, яке називається Завісою Землі. Завіси ніколи не суміщалися з Вуалями, тому їх пошук був найскладнішою частиною подорожі на Основу — якщо, зичайно, не знати заздалегідь про розташування бодай однієї з них. Чимало охочих нелеґально відвідати прабатьківщину людства так і застрягали в Буферному Поясі, не маючи досить досвіду, щоб самостійно знайти Завісу, і не володіючи стійкими орієнтирами, щоб пробити на Землю Колодязь. Зате потрапити з Основи на Грані для будь-якого більш-менш умілого чаклуна не становило жодних труднощів, оскільки в кожній своїй точці вона межувала с нескінченною кількістю Поясних Граней.

Наблизившись до гаю, Кристина роздивилася поміж деревами невеликий цегляний будиночок, що стояв саме на тому місці, де була Завіса.

— Сандра мешкає тут? — запитала вона, сподіваючись, що з таємничістю нарешті закінчено.

— Не знаю, панно, — обернувшись до неї, відповів Едвін ван дер Мер. — Мені просто наказали супроводити вас сюди, що я й зробив. Досі я ніколи тут не був і отримав координати цієї місцевості на нашому останньому привалі. Пані Сандру я востаннє бачив на Мескені, коли вона в супроводі наших братів та сестер вирушила на Істру, а я залишився в почті Його Святості.