Безмірна залежність

— Не спиш ще? — запитав Ілля по відео.

— Тільки лягла, — відповіла я, увімкнувши світло.

— А я сьогодні курси пропустив, потрібно завтра піти.

— Твої курси і в суботу проходять?

— Ні, але ж завтра п'ятниця.

Я розсміялася. Так, це був мій милий, незібраний і розсіяний Ілля. Як після такого можна було ображатися на нього, якщо він довго не відповідав?

— Любий, ти пропустив вже два дні навчання, сьогодні п'ятниця.

— Я в шоці, — сказав Ілля здивовано, а потім розсміявся.

Ми говорили близько години, після чого почали прощатися.

— Надішли мені своє фото перед сном, я скучив.

— Звичайно, любий, звичайно, — прошепотіла я.

Я вже не боялася робити фото та надсилати їх Іллі, адже ми тепер були парою, і я знову довіряла йому. Але цього разу не було нічого непристойного, все було красиво, як і все наше кохання.

І все одно я не любила, коли ми так ідеально прощалися, бо після цього я не знала, хто кому першим повинен писати або телефонувати, і чи не зникне Ілля знову.

Але все ж наступний день я провела досить спокійно, навіть встигла прибрати в квартирі і щось приготувати. Ілля так і не написав, і я розуміла, що в неділю мені доведеться або чекати, або написати йому першою, а потім мучитися в очікуванні відповіді.

Питання полягало в тому, чому я до сих пір хвилююся з цього приводу. Щось не так, якщо я переживаю через такі дрібниці. Звідки таке відчуття? Що не так?

Ситуацію відпустити не вийшло, і в неділю я вирішила зробити Іллі сюрприз: я теж записала йому реп. Короткий, всього чотири рядки і вісім секунд в цілому, але мені дуже хотілося його потішити.

І ось вранці я надіслала Іллі цей запис і фото, на якому тримала в руках чашку чаю, а поруч лежав шоколад з Німеччини.

«Мій новий манікюр, твій чай і німецький шоколад. Все, як ти любиш», — написала я.

Я не очікувала на швидку відповідь, тому поснідала і почала готуватися до приходу мами — вона хотіла мене відвідати.

Але приблизно через півгодини від Іллі посипалися повідомлення: спочатку аудіо, де він захоплювався моїми віршами і прекрасними пальчиками, а потім і відео, де він казав:

«Ти вже прокинулася, мила? Де ти? Чим займаєшся?»

Я збиралась надіслати йому у відповідь декілька своїх фото, але в двері подзвонила мати. Я зустріла її, обняла, поцілувала, а сама в цей час думала, що ж написати Іллі. Я могла сказати йому, що у мене в гостях мама, але тоді наше спілкування перервалося б, а так у мене був шанс, що Ілля зателефонує мені ввечері.

— Зараз, мамо, почекай секунду, я відповім Іллі, — сказала я, посміхаючись.

Я написала йому нейтральне повідомлення про свої домашні справи і запитала, як він.

— Ти написала йому, що я прийшла, чи будеш тепер весь час дивитися в телефон, чекаючи на відповідь? — запитала мама, і я винувато посміхнулася.

— Друге, — відповіла я й обійняла її, — не захотіла його відпускати.