Безмірна залежність
- Автор: Астра Лола
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Безмірна залежність». Краткое содержание книги:
Я поїхала до тітки, побула у неї кілька годин і вирушила на вокзал: мені потрібно було повертатися додому. У поїзді я вирішила написати Іллі:
«Я вже в поїзді, їду додому. Все добре. Незвично якось без тебе. На добраніч».
Було страшно. Я знала, що Ілля відповість, але переживала, що він зробить це з ввічливості, що він буде відсторонюватися від мене, а потім і зовсім зникне. А це буде дуже боляче. На жаль, Ілля був не з тих чоловіків, хто прямо може сказати «ні», він боїться відкритих конфліктів, любить ховати голову в пісок, і мені доведеться самій здогадуватися про те, що сталося.
Це була болісна ніч, тому що Ілля мені так і не відповів.
Наступного ранку відразу з вокзалу я поїхала на роботу. Ніхто там не знав, де і з ким я була, крім моєї начальниці і двох дівчаток, з якими ми разом сиділи в кабінеті. Я розповіла їм про те, якими щасливими ми були з Іллею в ці дні, поділилася своїми страхами.
— Не хвилюйся, — сказала одна з дівчаток. — Він уже не той, яким був колись, він відповість тобі, а потім і приїде. Може, ще весілля ваше зіграємо. Все буде добре.
— Ах, якби, — зітхнула я і в черговий раз заглянула в телефон. Ще було рано, Ілля, швидше за все, спав, і все ж на душі було неспокійно.
Ілля написав мені о другій годині дня:
«Кохана, не забудь зайти до вагону-ресторану і купити всіляких смаколиків, які ми з тобою так полюбляємо».
Я зітхнула з полегшенням. Повідомлення було в стилі Іллі, і в ньому я не відчула ніякої відчуженості.
«Я вже повним ходом працюю. Але, до речі, почала ставитися до всього спокійніше. Зустріч з тобою на мене добре вплинула».
Ілля відповів приблизно через три години:
«А у мене біля будинку сьогодні вертоліт пролітав! Я просто був в шоці!»
Ілля надіслав фото з видом зі свого вікна, і я дійсно побачила вертоліт. Я вирішила одразу йому не відповідати, щоб наше спілкування повернулося в колишнє спокійне русло. Коли я була з ним у Німеччині, то побачила, що Ілля рідко заглядає в месенджери, тому відповідає із запізненням, і щоб не набридати йому, я теж повинна була себе контролювати.
Але через п'ять хвилин Ілля надіслав мені ще одне повідомлення. Це було відео.
«Ну, що, — питав він, дивлячись в камеру, — вдома вже?»
Відео було зовсім коротким, він стояв на станції метро. Це означало, що Ілля йшов по вулиці і думав про мене, надіслав це відео, посміхався на ньому так лагідно і трохи невпевнено, немов теж хвилювався, що я зникну. Ні, коханий, не бійся, я завжди з тобою, моя любов завжди поруч.
Його повідомлення мене заспокоїло: все було, як раніше, а може, і краще, адже тепер я знала справжнього Іллю і його характер. Я його розуміла.
Наступного дня вранці я надіслала Іллі фото в светрі, який ми разом купили, зі словами: «Впізнаєш?»
Трохи пізніше він відповів: «Впізнаю фігуру своєї коханої жінки».
Що сказати, я була щасливою.
Увечері, перебуваючи в доброму гуморі, я поїхала до батьків. Подарувала їм сувеніри, показала зроблені фото та розповіла про Іллю.
— Поруч з тобою на фотографіях навіть він виглядає красивим, — сказала мама. Її збентежило, в яких умовах живе Ілля і що він не працює, але його добре ставлення до мене розтопило її серце, і вона перейнялася до нього симпатією.
— Наше розставання восени змінило його, мамо, — казала я захоплено, — я відчуваю, що він змінився, я йому подобаюся. Питання полягає тільки у відстані і його інертності, він може просто не захотіти змінювати своє життя.
— Але невже ти б змогла жити в таких умовах? Збирати пляшки? — обережно запитала мама. — Сприймай його як звичайного коханця, але не коханого, з яким можна побудувати серйозні стосунки.
— Намагаюся, — відповіла я, зітхаючи. Але як пояснити мамі, що тепер я без Іллі не зможу?
Увечері, абсолютно несподівано, на мене чекав сюрприз — Ілля зателефонував. Так, я йому безперечно небайдужа! Нічого не змінилося! Ми розмовляли, як і раніше, про все і ні про що, жартували, згадували зустріч.
— А я вчора у сестри був, — сказав він. — Подарував їй і дітям твої подарунки.
— О, і як їм? — я була щаслива це чути.
— Сподобалися! Сестра дуже здивувалася, а племінник мій, уявляєш, розфарбував тигра в кольори українського прапора. Я навіть сфотографував, зараз надішлю.
Ілля робив мене частиною свого життя. Олені був закритий доступ до його сім'ї, а для мене ці двері починали відкриватися. А все тому, що я поважала Іллю і його світ, я хотіла і намагалася любити його безкорисливо, дарувати свободу і нічого не вимагати натомість.