Велика маленька брехня
- Автор: Мориарти Лиана
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-966-948-139-9
- Переводчик: Катерина Іванова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Велика маленька брехня». Краткое содержание книги:
Велика маленька брехня - блискучий роман про колишніх чоловіків, других дружин, матерів та дочок, шкільний скандал та маленьку брехню, котра може стати смертельною.
— Потім розберемось, — відмахнувся Том, мовляв, грошей він із неї не візьме, що б вона не говорила.
Він зник у кухні.
Тим часом Джейн із Зіггі милувалися океаном. Грайливий вітерець змусив білі хвильки танцювати на морі. Джейн вдихнула чудові пахощі «Блакитного блюзу» та відчула укол ностальгії, ніби рішення вже було прийняте, і вони із Зіггі поверталися додому.
Через два тижні спливав термін оренди. Тож вони могли переїхати будь-куди, він міг піти до нової школи, розпочати все спочатку, з незаплямованою репутацією. Якщо психологиня мала рацію і Зіггі й справді хтось кривдив, Джейн би нізащо не вдалося переконати у цьому школу. Це виглядало б, як стратегія, ніби вона навмисно висуває зустрічні скарги. В будь-якому разі вони не зможуть залишатися у школі, де батьки підписують петицію, щоб їх випхати. Усе так заплуталося. Люди, мабуть, думають, що вона напала на Харпер тоді, у пісочниці, і образила Амабеллу. Так, вона змусила її плакати, і почувала через це жахливо. Єдиним рішенням було поїхати геть. Так було б правильно. Правильно для них обох.
Можливо, те, що її перебування у Пірріві завершується так катастрофічно, було неминуче. Справжні причини, які привели її сюди, які вона сама не визнавала, були настільки своєрідні, настільки заплутані та зрештою просто дивні, що вона навіть не могла їх сформулювати.
Але, можливо, приїзд сюди був незрозумілим, однак необхідним кроком, бо за останні кілька місяців вона і справді зцілилася. І хоча вона потерпала від невизначеності та хвилювання через Зіггі та інших мам, її почуття до Саксона Бенкса дещо трансформувалися. Вона ніби могла його чітко бачити. Саксон Бенкс був не монстром, а звичайним чоловіком. Звичайнісіньким злочинцем. Їх таких хоч греблю гати. Не варто було з ним спати, але вона це зробила. І ось — народився Зіггі. Можливо, лише Саксон Бенкс мав достатньо сперми, щоб здолати її проблеми з фертильністю. Може, він і справді єдиний на світі чоловік, котрий міг дати їй дитину, і може, настав час знайти справедливий, збалансований спосіб розповісти про нього Зіггі, щоб він перестав думати, буцімто його батько кіношний лиходій.
— Зіггі, — запитала вона, — ти хотів би, щоб ми переїхали до іншої школи, де ти б міг знайти нових друзів?
— Ні, — сказав Зіггі. Здавалося, сьогодні він був вертким та зухвалим. Зовсім не тривожним. Чи взагалі та психологиня знала, про що говорила?
Як завжди казала Маделін? «Діти такі дивні та непостійні».
— Справді? — запитала вона. — Чому? Позавчора ти дуже засмутився, коли діти сказали, що їм не можна гратися з тобою?
— Так, — радісно сказав Зіггі. — Але у мене є багато інших друзів, яким можна зі мною гратися — Хлоя та Фред, хоч Фред і в другому класі, він все одно мій друг, бо ми обидва любимо «Зоряні війни». У мене є й інші друзі — Гаррісон і Амабелла, і Генрі.
— Ти сказав Амабелла? — перепитала Джейн. Раніше він ніколи не згадував, що вони граються разом із Амабеллою, саме тому було так несхоже, що він її кривдить. Вона думала, що вони, так би мовити, обертаються у різних колах.
— Амабелла теж любить «Зоряні війни», — сказав Зіггі. — Вона все знає, бо вона вміє дуже добре читати. Ми не граємося по-справжньому, але часом, коли я втомлююсь бігати, ми сідаємо під деревом та розмовляємо про «Зоряні війни».
— Амабелла Кляйн? Амабелла з того класу? — перепитала Джейн.
— Так, Амабелла! Але вчителі нам більше не дозволяють розмовляти, — зітхнув Зіггі.
— Так, бо батьки Амабелли думають, що ти її кривдиш, — з ледь відчутним роздратуванням.
— То не я, — сказав Зіггі, з’їжджаючи зі стільця, як роблять усі маленькі хлопчики (і це так дратує!). Джейн бачила, що Фред робить точнісінько так само.
— Сядь рівно, — суворо сказала Джейн.
Він сів і зітхнув.
— Я голодний. Як думаєш, мої млинці скоро будуть? — він обернувся у бік кухні.
Джейн уважно на нього подивилася. Нарешті вона зрозуміла те, що він сказав: «Це не я ображаю її».
— Зіггі? — сказала вона.
Вона запитувала про це? Хто-небудь взагалі його про це запитував? Чи всі повторювали лише: «Це ти, Зіггі? Це ти?»
— Ти знаєш, хто кривдить Амабеллу?
В одну мить його обличчя скам’яніло.
— Я не хочу про це говорити, — його нижня губа затремтіла.
— Але скажи мені, котику, ти знаєш?
— Я обіцяв, — тихо сказав Зіггі.
— Ти обіцяв? — Джейн нахилилася до нього. — Що ти обіцяв?
— Обіцяв Амабеллі, що нікому не скажу. Вона сказала, якщо я комусь розповім, то її взагалі уб’ють.
— Взагалі уб’ють, — повторила Джейн.
— Так! — пристрасно сказав Зіггі. Його очі наповнились слізьми. Джейн нервово постукувала пальцями. Вона знала, що він хоче їй розповісти.