Смілла та її відчуття снігу
- Автор: Хёг Питер
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6142-3
- Переводчик: Володимир Миколайович Верховень
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Смілла та її відчуття снігу». Краткое содержание книги:
«Смілла та її відчуття снігу» (1992) — найвідоміший твір письменника, який одразу після публікації став бестселером. За його сюжетом було створено художній фільм.
Початок 90-х, Копенгаген. 37-річна Смілла — напівдатчанка, напівескімоска, яка читає заради розваги Евклідові «Начала», знає 70 тлумачень слова «сніг» і завжди перемагає у рукопашному бою з професіоналами-чоловіками, — розпочинає власне розслідування дивної загибелі сусідського хлопчика-ескімоса, що зірвався з даху будинку. У Смілли особливе відчуття снігу, вона вміє читати сліди. Однак головне для неї — не тільки розслідування вбивства, а й спроба вийти з власної глибокої кризи, розібратися зі своїм минулим, знайти нарешті власне «я».
Я ставлю пилосос на місце і йду по другій палубі повз холодильники й комори і звідти далі вниз по трапу, з одного боку якого знаходиться щось, що мусить бути димоходом, а з другого боку — стіна з написом Deep Tank.[26] Трап веде до дверей у машинне відділення. Як виправдання в руці у мене напохваті швабра й відро, а коли цього виявиться не досить, я завжди можу скористатися старою перевіреною історією, ніби я іноземка і тому заблукала.
Двері важкі, ізольовані, і, коли я їх відчиняю, мене спочатку приголомшує шум. Я виходжу на сталеву платформу, звідки починається вузька галерея, що тягнеться зверху вздовж усього приміщення.
У середині приміщення метрів за десять піді мною на трохи піднятому фундаменті височіє двигун. Він складається з двох частин: головної, з дев’ятьма голими головками циліндрів, і шестициліндрового допоміжного двигуна. Ритмічно, немов частини пульсуючого серця, працюють блискучі клапани. Вся установка заввишки метрів п’ять і завдовжки близько дванадцяти справляє враження величезної, приборканої дикої тварини. Навколо ні душі.
Сталеве перекриття — ґратчасте, мої парусинові тапочки ступають прямо над безоднею.
Всюди розвішені таблички п’ятьма мовами, що забороняють куріння. За кілька метрів попереду мене — ніша. Звідти тягнеться блакитний шлейф тютюнового диму. Яккельсен сидить на складаному стільці, поклавши ноги на робочий стіл, і курить сигару. За сантиметр під його нижньою губою видно синець завширшки на весь рот. Я прихиляюся до столу, щоб непомітно покласти долоню на тринадцятидюймовий розвідний ключ, що лежить там.
Він знімає ноги зі столу, відкладає сигару і розпливається в усмішці:
— Смілло, я про тебе якраз думав.
Я прибираю руку зі столу. Його неспокій на якийсь час пропав.
— У мене хвора спина. На інших суднах під час плавання ніхто не метушиться. А ми тут починаємо о сьомій годині. Збиваємо іржу, зрощуємо швартови, фарбуємо, знімаємо окалину і драїмо латунь. Як можна тримати свої руки в пристойному вигляді, коли ти кожен божий день мусиш зрощувати троси?
Я нічого не відповідаю. Я випробовую Бернарда Яккельсена мовчанням.
Він переносить його дуже погано. Навіть зараз, коли у нього чудовий настрій, можна відчути приховану нервозність.
— Куди ми пливемо, Смілло?
Я мовчу й далі.
— Я п’ять років плаваю, ніколи нічого подібного не зустрічав. Сухий закон. Форма. Заборона входити на шлюпкову палубу. І навіть Лукас каже, що не знає, куди ми прямуємо.
Він знову бере сигару.
— Смілла Кваавігаак Ясперсен. Друге ім’я, здається, гренландське…
Він, напевно, подивився мій паспорт. Який лежить в судновому сейфі. Це наводить на роздуми.
— Я уважно оглянув судно. Я знаю все про судна. У цього — подвійний корпус і льодовий пояс по всій довжині. У носовій частині листи обшивки такі товсті, що можуть витримати вибух протитанкової гранати.
Він лукаво дивиться на мене.
— Ззаду, над гвинтом, «льодовий ніж». Двигун індикаторною потужністю шість тисяч кінських сил, достатньою для того, щоб іти зі швидкістю шістнадцять-вісімнадцять вузлів. Ми йдемо у напрямку до льодів. Це вже точно. Чи ми, бува, не на шляху до Гренландії?
Мені не потрібно відповідати, щоб він казав далі.
— Тепер подивися на команду. Усяка потолоч. А тримаються разом, усі знають один одного. І бояться, і не витягнеш з них, чого бояться. І пасажири, яких ніколи не бачиш. Навіщо вони на борту?
Він відкладає сигару. Вона так і не дала йому втіхи.
— Чи взяти тебе, Смілло. Я багато ходив на чотиритисячотонних суднах. На них, чорт забирай, не було ніякої покоївки. Тим більше такої, яка поводиться як цариця Савська.
Я беру його сигару і кидаю її у відро. Вона гасне з тихим шипінням.
— Я прибираю, — кажу я.
— Чому він узяв тебе на борт, Смілло?
Я не відповідаю. Я не знаю, що йому сказати.
Тільки коли двері машинного відділення за мною зачиняються, я розумію, яким дратівливим був шум. Тиша діє заспокійливо.
Верлен, боцман, стоїть на середньому майданчику сходів, прихилившись до стіни. Порівнявшись із ним, я мимоволі намагаюся повернутися до нього спиною.
26
Діптанк — суднова цистерна, обмежена зверху палубою або платформою, що здіймається над другим дном, і призначена для розміщення рідких суднових запасів, баласту або вантажу.