Смілла та її відчуття снігу
- Автор: Хёг Питер
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6142-3
- Переводчик: Володимир Миколайович Верховень
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Смілла та її відчуття снігу». Краткое содержание книги:
«Смілла та її відчуття снігу» (1992) — найвідоміший твір письменника, який одразу після публікації став бестселером. За його сюжетом було створено художній фільм.
Початок 90-х, Копенгаген. 37-річна Смілла — напівдатчанка, напівескімоска, яка читає заради розваги Евклідові «Начала», знає 70 тлумачень слова «сніг» і завжди перемагає у рукопашному бою з професіоналами-чоловіками, — розпочинає власне розслідування дивної загибелі сусідського хлопчика-ескімоса, що зірвався з даху будинку. У Смілли особливе відчуття снігу, вона вміє читати сліди. Однак головне для неї — не тільки розслідування вбивства, а й спроба вийти з власної глибокої кризи, розібратися зі своїм минулим, знайти нарешті власне «я».
Я трясу його. Повіки трохи підводяться. Очне яблуко закочується, білки дивляться сліпо і мертво. Він не видає ні звуку.
Попільничка біля ліжка порожня. На столі нічого. Всюди чистота і порядок.
Я закочую рукав його піжами. На внутрішньому боці руки розсіяно з півсотні маленьких жовто-синіх цяточок з чорною точкою в центрі, красивий узор, який тягнеться уздовж набубнявілих вен. Я висуваю шухляду для постільної білизни. Він скинув усе туди. Фольгу, сірники, старий скляний шприц, швидковисихаючий клей, голку, відкритий складаний ніж, пластмасовий футляр, призначений для швейних голок, і шматок чорного гумового пакувального джгута.
Він не збирався найближчим часом вставати. Він спить найспокійнішим і найбезтурботнішим наркотичним сном.
До того як Гренландія здобула автономію, там не було митниці. Функції митників виконували поліцейські і начальники портів. Того року, коли я працювала на метеорологічній станції в Упернавіку, я зустріла Йорґенсена.
Він був начальником порту. Але він рідко бував на своєму робочому місці. Замість цього він або вирушав у Туле до американців, або ж був на борту одного із сторожових кораблів. Він був рекордсменом Гренландії за кількістю вертолітних перельотів.
Йорґенсена звали, коли що-небудь шукали, не знаючи при цьому, де це знаходиться. Коли нікого конкретно не можна було запідозрити. У патруля з виявлення наркотиків на авіабазі Туле були собаки і металошукачі, а також група лаборантів і техніків. У Хольстейнсборзі було кілька досвідчених флотських слідчих, а в Нууку містився один з переносних рентгенівських апаратів Центру зварювання.
А проте всі вони звали Йорґенсена. Він був кваліфікованим зварювачем на верфі «Бурмайстер і Вейн», потім вивчився на штурмана і тепер став начальником порту, який ніколи не показувався в порту.
Він був маленьким чоловічком, сіреньким, згорбленим, з цупким, як у борсука, волоссям. Він говорив однією і тією ж уривчастою гугнявою данською з гренландцями, з росіянами і з усіма військовими, не звертаючи уваги на звання.
Його приводили на борт затриманого судна або літака, і він перемовлявся кількома словами з екіпажем і з капітаном і, короткозоро роззираючись на всі боки, раз у раз неуважно постукував кісточками пальців по панелях, а потім викликали одного з флотських слюсарів, який приносив шліфмашину і знімав панель, а за панеллю знаходили п’ять тисяч пляшок або чотириста тисяч сигарет, а з роками все частіше — запечатані парафіном купи брикетів з білим порошком.
Йорґенсен розповідав нам, що під час розслідування лише невелику ділянку шляху проходиш за допомогою систематичного методу.
— Коли я не можу знайти своїх окулярів, — говорив він, — я спочатку трохи користуюся системою. Я шукаю їх у вбиральні, поряд з кавоваркою і під газетою. Але якщо їх там немає, то я припиняю думати, а сідаю в крісло й оглядаю все, чекаючи, чи не з’явиться ідея, і вона завжди з’являється, завжди приходить. Ми не можемо розкласти все на частини, неважливо, що ми шукаємо — окуляри чи пляшки, нам треба подумати і відчути, нам треба знайти злочинця в самих собі і вирішити, куди б ми самі їх заховали.
У лютому 1981 року в одній з факторій затоки Диско його застрелили четверо молодих гренландців, які на його вимогу отримали необгрунтовано суворі вироки за контрабанду алкоголю. Мене він чомусь любив. Гренландців як народ він ніколи не намагався зрозуміти.
Тепер я згадую Йорґенсена і намагаюся відшукати наркотики в самій собі.
Я б ховала їх не поспішаючи. Я б не робила це недбало. У мене виникла б спокуса заховати їх за межами моєї каюти. Але я б не змогла жити, не відчуваючи їх близькості до свого тіла. Як мати не може жити без своєї новонародженої дитини.
У каюті працює кондиціонер. «Кронос» оснащений вентиляційною системою високого тиску, яка й зараз тихо дзижчить. Витяжка знаходиться за панелями стелі, в яких зроблені отвори. У кожній панелі щонайменше сорок гвинтів. Було б нестерпно відгвинчувати сорок гвинтів щоразу, коли треба дістатися до своєї дитини.
Вдруге за сьогоднішній день я проглядаю його шухляди. Як і до того, без жодного результату. У них папір для письма, синій пластилін — такий, який використовують, щоб прикріплювати до стіни листівки, кілька блискучих, сяючих номерів «Плейбоя», електрична бритва, кілька колод карт, коробка з шахами, чотири прозорі пластикові коробки, в кожній з яких шовковий метелик крикливого забарвлення, трохи іноземної валюти, щітка для одежі та кілька золотих ланцюжків, подібних до того, який він носить на шиї.