Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другая проза » Людина біжить над прірвою
Людина біжить над прірвою - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Людина біжить над прірвою

Электронная книга - «Людина біжить над прірвою». Краткое содержание книги:

У часи важкого відродження повертаються в Україну імена її славних синів, одним із яких був І. Багряний (1907—1963) — поет, письменник, політичний діяч, публіцист, що серед перших у світовій літературі зобразив сталінський терор, існування людини в умовах тоталітарного режиму.
Видання знайомить із романом І. Багряного «Людина біжить над прірвою», зміст якогоі дає повне уявлення про жахливі сторінки історії українського народу — сталінські репресії 30-х років.
1 ... 104 105 106 107 108 109 110 111 112 ... 153
Перейти на страницу:

«Гнаний жахом. Так, він біжить, гнаний тваринячим жахом! Він біжить десь світ за очі, в смертельній нудьзі і... голий. Так, сам перед собою в думках він голий, і йому здається, що всі його таким бачать, хоч і добре вбрався він у чужий одяг».

Постоявши, Максим махнув рукою й здивувався:

«Паляниця!!? Ще й свіжа зовсім!»

І вчепився в ту паляницю зубами. Відкусив шматяку і жував, жував, жадібно, як дикий вепр. Але проковтнути так і не зміг, — за шлунок і за горло хапали корчі. Ні, не сила було проковтнути цю таку пишну, таку білу й гарну паляницю. Не тому, що вона від Кутузова (о, Максим зовсім не з таких забобонних чи дурних, щоб метатися на хлібові), а тому, що його все нутро підіймалося бунтом проти самої думки про їжу.

Так і не з’ївши ні крихти, Максим зітхнув і засунув паляницю за бовт пальта.

«Гаразд. Якщо «він» побіг отак, то мені треба лівіше».

І, виломивши палицю, пішов лівіше.

Від зустрічі з Кугузовим Максим мав щонайменше дві користі. Перша — це паляниця. Хоч він і не годен був з’їсти її зараз, але, може ж, він її таки з’їсть потім. А друга користь — це та, що, «відв’язуючись від ворога» й прямуючи все лівіше й лівіше, він, виявилося, випадково натрапив на вірний курс. Уже за годину ходу він побачив, що ліс кінчався, а за ним простягався луг, за яким ген-ген-ген уже виднілися села й хутори понад великим трактом. Не виходячи зовсім на край лісу, Максим пішов рівнобіжне йому, приблизно метрів зі 100—200 галявиною лісу. Йому аж полегшало, — так, неначе на душі розвиднілось. Головним чином — від певности, що він ішов правильно, не роблячи зайвих петель.

Як і в глибині лісу, тут теж не було ані доріг, ані стежок, — сам рівний, цілинний сніг. Але він помилився щодо стежок. Дійшовши до околиці, він раптом натрапив на стежку, — невелику й не добре стоптану, але все ж таки стежку. Вона була давно ходжена, завалена снігом, а потім по ній пройшлося на свіжо, видно вчора або вночі, кілька собак. А може, навіть то пройшла вовча тічка. Можливо. Це ж був уже березень, отже — час вовчого тічкування. Але з останньої можливости Максим не зробив аніякісінького висновку, — для нього-бо всі вовчі тічки в цьому світі не мали тепер ніякісінького значення. Хіба що от він з того мав уже користь — стежку. Хоч вона була й поганенька, але нею йти було все ж таки легше, ніж по цілині.

Так тією стежкою Максим і йшов.

Він ішов не зупиняючись, бо після зупинок йому було тяжко, дуже тяжко вставати. До того ж він мусив квапитись, бо йти було ще так далеко, що аж острах брав, чи він таку відстань у такому стані зможе подолати. При думці про це він затинався. Якщо він хоче таки дійти — він мусить іти, мусить! І він дійде!.. Навіть тоді, коли б він мав уже останній ступінь гарячки, він однак мусить іти, — тим більше мусить іти! Без зупинок... Звичайно, воно можна було б і сісти, а потім якось і звестись, але це, по-перше, коштувало б йому величезних зусиль волі, а по-друге — що, як тієї волі раптом не вистачить? Що тоді?..

І він ішов. Найбільше, на що він міг ще собі дозволити, — це постояти на ногах, стершись на костур.

...Як привабливо! Як добре б оце лягти й задерти ноги догори...

І тяжко було втриматися від цієї спокуси. Але він тримався, бо знав, що в його стані це було смертельно небезпечно, — можна лягти й уже ніколи не встати. От би він зараз ліг і — і, напевно, загойданий втомою та пропасницею, заснув би — ну й усе!.. Коли він про це думав, його огортав страх: а що, як у нього ослабне воля і він піддасться на спокусу?

І він гнав думки про сон і спочинок від себе геть.

Кинув малий костур і виламав собі більший. І, підпираючись ним, ішов, мов патріярх чи який біблійний пророк, поважно, величаво і — ледве втримуючись, щоб не завалитися набік у сніг. Хитався не тільки від утоми, а ще й тому, що намагався ступати по вузенькій стежці, а це вже для нього було так трудно, як п’яному пройти по вузькій рівній дошці. І він був мовби п’яний. І, мовби в п’яному марінні, Максим, ідучи й спотикаючися, думав:

«То не штука йти отак, а штука йти ось так... То не штука вмерти, а от штука не вмерти, хоч би й під натиском усього пекла! Встояти проти нього!.. Гм, брешуть ті гомункулюси, коли кажуть, що в смерті є героїзм. Ні, в самій смерті героїзму нема так само, як нема його й у здачі без бою! Бо що легше, а що тяжче: чи, скажімо, лягти отут і, заплющивши очі, пірнути в нірвану, здатись, а чи, очей не заплющуючи, дивитися смерті в вічі й не здаватися, не лягати, а йти?.. Закривавленими ногами, але йти!.. У гарячці, а таки йти! Йти! Наперекір усьому світові, такому злому й такому ворожому, йти!»

1 ... 104 105 106 107 108 109 110 111 112 ... 153
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)