Пригоди Шерлока Холмса. Том I
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0448-8
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том I». Краткое содержание книги:
Цей том — перший із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про пригоди Шерлока Холмса.
— Але має він і свої вади, — вів далі містер Вільсон. — Ніколи не бачив людини, яка б стільки фотографувала. Клацає отим апаратом, коли треба працювати, а тоді шусть у підвал, мов кріль у нору, й проявляє там свої знімки. Це найголовніша його вада, проте працівник він добрий і мені нема за що йому дорікати.
— Він і досі, напевно, служить у вас?
— Так, сер. Він та ще чотирнадцятилітнє дівча, що сяк-так куховарить і прибирає, — оце і вся моя челядь, бо я вдівець і ніколи не мав дітей. Живемо ми дуже скромно, сер, — усі троє, — дах над головою є, борги повертаємо вчасно, — чого ще нам треба?
Це оголошення було першим, що порушило наше звичне життя. Якраз вісім тижнів тому Сполдінґ заходить до контори з оцією газетою в руці й каже:
«От, містере Вільсоне, якби Господь дав мені руде волосся!»
«А навіщо?» — питаю я.
«Подивіться-но, — каже він, — у Спілці рудих є вільне місце. Той, хто посяде його, матиме добрий заробіток, і зрозуміло, що місць там більше, ніж людей, — тож довірені особи й сушать собі мізки, куди подіти зайві гроші. Якби моє волосся могло міняти свій колір, як хоче, я нізащо не проминув би такого тепленького місця».
«А що воно таке, та Спілка рудих?» — спитав я. — Бачте, містере Холмсе, я завзятий домувальник, бо мені не доводиться бігати й шукати клієнтів, тож я по кілька тижнів не виходжу за поріг. Отож я мало знаю про те, що діється в світі, і завжди радий новині.
«Невже ви ніколи не чули про Спілку рудих?» — питає він, витріщивши на мене очі.
«Ніколи».
«Дивно, адже ви цілком підходите для їхньої вакансії!»
«А що це може мені дати?» — спитав я.
«Не більше, ніж сотню-дві фунтів на рік, зате робота в них легка й не заважає людині займатися чимось іншим».
Звичайно ж, самі розумієте, я нашорошив вуха, бо справа моя останнім часом не приносила великих грошей, і зайвих сто — двісті фунтів були мені б якраз до речі.
«Розкажіть-но мені все про ту Спілку», — попросив я.
«Гаразд, — мовив він, показуючи оголошення, — як ви самі бачите, в Спілці є вільне місце, а ось і адреса, за якою ви можете довідатися про все. Як я чув, цю Спілку заснував американський мільйонер Ієзекія Гопкінс, чоловік дивакуватий. Він сам був рудоголовий і дуже шанував усіх рудих — перед смертю передав до рук своїх довірених осіб велику суму грошей із наказом підшукати на ці кошти вигідні місця для тих, чиє волосся такого самого кольору, як у нього. Я чув, що платня там добра, а роботи дуже мало».
«Але ж, — мовив я, — є мільйони рудих, що хотіли б посісти те місце».
«Не так багато, як вам здається, — відповів він. — Подивіться-но, оголошення звернене лише до лондонців, і до того ж дорослих. Цей американець провів свої молоді літа в Лондоні й хотів би вчинити щось добре для свого рідного міста. До того ж чув я, що туди не варто зголошуватися тим, у кого волосся чи ясно-руде, чи темно-руде, чи будь-яке іще, крім яскравого, сліпучого, полум’яно-рудого. Тож якщо хочете спробувати, містере Вільсоне, то підіть до них; проте не знаю, чи варто вам кидати свою справу заради отих кількох сотень фунтів».
Як ви й самі, джентльмени, бачите, моє волосся має такий яскравий, багатий колір, що якби дійшло до якогось змагання рудих, я виграв би неодмінно. Вінсент Сполдінґ, який багато знав про цю справу, міг стати мені в пригоді, тож я наказав йому зачинити на весь день віконниці й піти зі мною разом. Він дуже зрадів, що сьогодні йому не доведеться працювати; ми зачинили контору й пішли за адресою, зазначеною в оголошенні.
Гадаю, що мені більш ніколи не доведеться такого побачити, містере Холмсе. З півночі, півдня, сходу, заходу — звідусюди всі, хто мав би хоч одну руду волосинку на голові, зійшлися до Сіті за оголошенням. Усю Фліт-стрит заполонив рудоголовий натовп, а Попс-Корт виглядав, як крамарський візок із помаранчами. Мені ніколи й на думку не спадало, що в усій нашій країні є стільки рудих і всі вони зберуться тут через якесь одне оголошення. Тут були всі зразки рудого кольору — солом’яний, цитриновий, помаранчевий, цеглястий, глинястий, колір жовчі, колір шерсті ірландських сетерів; щоправда, як казав Сполдінґ, справжнього живого, полум’яно-рудого кольору там було не так уже й багато. Побачивши увесь цей натовп, я просто впав у відчай, але Сполдінґ і чути про це не схотів. Не знаю вже, як це йому вдалося, але він протискувався й проштовхувався крізь натовп так спритно, що ми швидко опинилися на сходах, які вели до контори. По сходах немовби текло два людські потоки — хтось піднімався, повен надії, хтось повертався засмучений... Ми протиснулися вперед і невдовзі опинилися в конторі.