В сузір’ї Дракона
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Пороги»
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В сузір’ї Дракона». Краткое содержание книги:
Плідно працює письменник і в своєму улюбленому жанрові фантастики й пригод. Свого часу були видані значними тиражами роман Валентина Чемериса «Приречені на щастя» та повість «Білий король детективу».
Звідтоді впродовж п’ятнадцяти років (1990–2005) у журналах, газетах, колективних збірках, альманахах постійно з’являються фантастично-пригодницькі твори письменника. Розпорошені по різних виданнях ці речі вперше виходять під однією обкладинкою у книзі «В сузір’ї Дракона». Виходять з надією, що когось вони (тепер чи й колись), а таки зацікавлять. І, безперечно, стануть для автора ще однією радістю — радістю зустрічі з читачем.
«Так і життя, — аби хоч трохи розвіяти свої гіркі думки, вдався до філософії Президент. — Хтось згасає, а хтось у цей час щасливо з’являється у світі білому, спалахує новою зіркою і попереду в нього ще цілих шість секунд, як у маяка — вічність!»
Але коли маяк гаснув (він горів шість секунд і знову спалахував через шість секунд небуття), Президентові ставало не по собі, бо здавалося, що маяк більше не оживе. Та зелений вогонь тієї ж миті загорався і Президент теж оживав.
Вранці, коли він, тручи скроні (нестерпно боліла голова), вийшов на лоджію (під все той же акомпанемент традиційного «Увага, доповідає третій. Об’єкт вийшов на лоджію…»), то праворуч побачив оповиті легкою млою гори, що здіймалися над містом амфітеатром, а ліворуч, аж до обрію, теж оповите легкою мглою-димкою застигло ультрамаринове море. Коли він вийшов, то з синьої мли неба і моря велично і тихо почало викочуватись пурпурове коло. В ущелині високих кипарисів, що спускалися згори до міста й, отже, до моря, далеко внизу Президент побачив симпатичну башточку маяка з балкончиком, що оперізував її навколо, і куполом у вигляді церковної баньки чи шолома давньоруського витязя. Маяк стояв на самому краю східного портового молу і за темної частини доби своїм світлом показував кораблям вхід у порт… Кораблям, а він, наївний, гадав, що тільки йому світив уночі маяк. Жадібно роздивлявся все, що міг охопити зором внизу (а бачив червоні бляшані дахи та гостряки темно-зелених кипарисів і далеко на обрії море) і не міг визначити, що це за місто?.. А втім, чи не все одно. Зараз для нього важливіше вияснити, що відбувається в країні — путч чи тільки підготовка до нього? Відпрацювання окремих вузлів і сцен чи переворот уже визрів? Але щоб там не сталося, ясно одне: його ізолювали від країни. Начальнику власної охорони він знову рішуче заявив, що вимагає зв’язку — з країною в цілому і своєю сім’єю зокрема.
— На відпочинку Президент мусить відпочивати, — рішуче заявив генерал-лейтенант і це означало, що він уже отримав відповідні інструкції щодо утримання Президента під вартою.
— Це не відпочинок, це — арешт!
Начальник охорони мовчав і його мовчання красномовніше свідчило за будь-які слова, що Президент правий у своєму висновку щодо власного арешту.
— Чи розумієте ви, що вчора чи сьогодні ви здійснили державний переворот з усіма наслідками, що звідси витікають? Віднині ви — державні злочинці! І в історію ви вже влипли назавжди — не відмиєтесь!
Але генерал-лейтенант, як і перше, зберігав величний спокій.
— Компетентні органи, — говорив він і, витійствуючи, милувався сам собою, — вирішили… У них просто визріла думка, що Президент уже вичерпав себе в якості активного державного діяча і тому не може далі ані керувати державою, ані хоча б приборкати так званих демократів та інших деструктивних елементів, котрі штовхають країну до хаосу й розвалу. Відчуваючи, що Президент стомився, або втратив орієнтир, його й вирішили відправити на відпочинок.
— Спасибі за відвертість, але з моїм арештом нічого путнього у вас не вийде. Мій арешт не покращить обстановку в країні.
— Я ще раз повторюю: компетентні органи змушені були прийняти рішення про відпочинок Президента. Про якийсь там арешт і мови не йшло. Відпочивши, Президент знову повернеться до керівництва країною. А зараз доведеться потерпіти, адже в країні така обстановка, що…
— Мудак! — спалахнувши, раптом крикнув Президент. — І ти… ти мені говориш про обстановку в країні?!.
І пішов на лоджію, кинувши на ходу:
— Вимагаю негайного зв’язку! Із столицею! Із країною! Із білим світом! Із моєю, зрештою, сім’єю. Інакше оголошую голодівку! Я все сказав!
Радили йому демократи розпустити ці компетентні органи, заборонити ненадійну, по суті, державну службу, а він не погодився. Недемократично це. А жаль… Тепер пізно… Ходив сюди й туди лоджією і руки його дрібно тремтіли — від гніву чи від безсилля. І разом з тим йому було страшенно незручно, що він, інтелігент, взагалі ввічливий і чемний, може аж занадто ввічливий і чемний, раптом так брутально повівся з начальником власної охорони, обізвавши його мудаком — бррр!!!
«Яке хамство з мого боку, — подумки терзався. — А ще глава країни!.. І як те негарне слово зірвалося у мене з язика?..»
Далеко на морі (воно чомусь здавалося горбатим, маяк був унизу, а море наче вище нього і берегові лінії (про цей ефект він десь читав, але в чому полягала його суть, не запам’ятав) побачив великий білосніжний пароплав.