В сузір’ї Дракона
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Пороги»
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В сузір’ї Дракона». Краткое содержание книги:
Плідно працює письменник і в своєму улюбленому жанрові фантастики й пригод. Свого часу були видані значними тиражами роман Валентина Чемериса «Приречені на щастя» та повість «Білий король детективу».
Звідтоді впродовж п’ятнадцяти років (1990–2005) у журналах, газетах, колективних збірках, альманахах постійно з’являються фантастично-пригодницькі твори письменника. Розпорошені по різних виданнях ці речі вперше виходять під однією обкладинкою у книзі «В сузір’ї Дракона». Виходять з надією, що когось вони (тепер чи й колись), а таки зацікавлять. І, безперечно, стануть для автора ще однією радістю — радістю зустрічі з читачем.
Отож ще раз: ізоляцію президента в оповіданні автор видумав у 1990 році, а через рік вона й справді відбулася («епопея» в Форосі), тільки в деталях є деяка різниця. Але автор не писав твір про чиюсь конкретну долю, автор написав просто фантастичне оповідання, відчуваючи тривогу за молоду тоді демократію.
Автор, 1994 рік,
м. Київ.
З аеродрому Президента везли в «Жигулях». Досі він їздив лише в супроводі цілої автоколони чорних броньових лімузинів, перед у якій вів незмінний «Мерседес» із службою безпеки, а замикала кавалькаду «швидка допомога», теж броньова, з лікарями і найновішою реанімаційною — на всякий випадок — технікою, що, як запевняли, і мертвого може поставити на ноги. І ось — «Жигулі».
Генерал-лейтенант державної безпеки, він же начальник особистої охорони Президента вальяжно розвалившись на передньому сидінні поруч із шофером у чині полковника (обидва вони — і генерал-лейтенант, і полковник — були у цивільному), як завжди витійствував і, як завжди, сам собою милувався під час того витійствування.
— «Жигулі», пардон, задрипані, так би мовити, ширпотреб для простого люду, будівника… е-е… комунізму, як ще недавно патетично величали наш затурканий народ. А тому ніхто з так званих демократів, а простіше кажучи, екстремістів і деструктивних сил навіть не здогадається, що в такій банальній тачці без супроводу машин спецохорони та державних лизоблюдів їде сам Президент. Індекс безпеки — найвищий. А взагалі — оригінально. Без зайвої скромності похвастаю: мій винахід. Його з першого обговорення схвалили компетентні органи. Просто і геніально. Ми їдемо собі в «Жигулях», а в цей час в іншому місті, що знаходиться звідси за сотні кілометрів, з тамтешнього аеродрому, на якому відкрито і, як-то кажуть, з помпою приземлився особистий президентський літак, мчить із заштореними вікнами броньовий, вражаюче-розкішний, відомий всій країні президентський лімузин — в супроводі, звичайно, спецмашини охорони. Певний, що наші доморощені любителі терактів, себто так звані демократії, мать їх так, екстремісти, космополіти, зрадники батьківщини та інші деструктивні елементи, котрі закусивши… е-е… оце саме…
— … вудила, — не обертаючись, підказав шофер-полковник без будь-яких емоцій, певно, підказував вже не вперше.
— … вудила, — і далі вправлявся в красномовстві генерал-лейтенант, — пориваються до влади, готові на все. Навіть теракт проти законного Президента, вперше вибраного в нашій країні після стількох десятиріч тоталітарного режиму. Так ось ці та їм подібні типи вже напевне в цю мить полюють за президентським лімузином, не підозрюючи, що він… порожній. А ми тим часом з найвищим індексом безпеки, показавши їм, даруйте, дулю, спокійно приїдемо до міста Н., де наш перевтомлений цілодобовою працею глава країни зможе нарешті хоч кілька днів відпочити, не ризикуючи наразитися на небезпеку.
— Звідки вам відомо, ораторе у званні генерал-лейтенанта, що я стомився і маю нестерпне бажання відпочити? — вперше за всю дорогу озвався високопоставлений пасажир «Жигулів».
— Президент не бажає, а його особистий лікар, наприклад, бажає.
Особистий лікар Президента теж у чині генерала, бо теж належав до все того ж всемогутнього відомства, що й начальник охорони. І коли він сказав, що Президент стомився і потребує відпочинку, то так воно й буде… Отже, везуть на незапланований відпочинок, а він думав, що його просто заарештували і тепер запроторюють кудись на край світу. Хоча ще треба розібратися: яка ж різниця між домашнім арештом і примусовим відпочинком?.. Невже вони таки зважилися? З обох боків, міцно його затискуючи, сидять два стандартні молодики — чи то ще охорона, чи то вже конвой?.. За «Жигулями» ніби так собі їдуть кілька «випадкових» машин із «п’яними» компаніями, що горлають пісень і, висовуючись з вікон, розмахують пляшками з дефіцитним зараз алкоголем… То невже таки зважилися? А втім, спокійно і ще раз спокійно. Зрештою, навіть програючи, він мусить зберігати гідність і витримку — це єдина зброя, що в нього ще лишилася.