В сузір’ї Дракона

Але гість так нічого й не втямив. (Дивно, але пізнього вечора він чомусь був у чорних окулярах, та ще й чималих, що закривали йому не тільки очі, а й заодно чи не половину обличчя. А втім, такі здоровенні «баньки», що своїми обрисами нагадували крильця метелика «Мертва голова», нині, здається, в шаленій моді).

— Виходить, кулю, щоб вона втрапила туди, куди треба, варто відправляти поштою? — нарешті озвався незнайомець безбарвним, наче вихолощеним, голосом. — Рекомендованою чи як?

Господар зареготав, як заіржав (здоровий вдався, огрядний, як бик — як він тільки вміщувався в своїй будочці?)

— Го-го-го!!. — голос, як ієрихонська труба (маючи таку статуру і таке здоров’я — горбитися в будці чоботаря?). — Дотепно! Кльово, мій друг. Принесли бандероль, розписався в квитанції й одержав кулю в груди… Хоч і фантастично, але близько до моєї ідеї та мого винаходу. Саме це і маю на увазі, пропонуючи свої послуги.

Його фірма, що знаходилася («Це для конспірації, не звертайте уваги») в будці чоботаря, який щез невідомо де, пофарбованої у ядуче зелений колір, називалася (але тільки для втаємничених), дещо загадково: «Пересилка маленьких снарядів». А втім, за тлумачним словником так і роз’яснюється термін «куля»: «маленький свинцевий або стальний снаряд для стрільби із ручної вогнепальної зброї і кулеметів, що являє собою передню частину бойового патрона».

— Підійдемо до питання, що вас цікавить, трохи з іншого боку, — терпляче почав лже-чоботар. — Скажіть-но мені, добродію, чи приймає пошта безадресну кореспонденцію? Правильно, не приймає. Бо не знає, куди її відправляти. Xіба що на село до дідуся, як в одного класика. Ви задумувались над вічним запитанням: чому не всі кулі попадають у ціль? Навіть у добрих стрільців, не кажучи вже за досвідчених кілерів. Га? Та тому, що куля безадресна. Тож може попасти, а може полетіти за молоком. А тому куля, як і кореспонденція, повинна мати конкретну адресу з традиційними: «Куди», «Кому». Лише тоді з неї буде толк. Адже вона «знатиме» куди і до кого їй летіти. Ось чому я створив фірму по забезпеченню маленьких снарядів адресами і прізвищами тих, кому вона посилається. І мої кулі тепер летять лише туди, куди їх послано. І тільки до того, чиє прізвище вказується на кулі. В такому разі в об’єкт ураження навіть прицілюватись не треба. Не потрібно й візуально бачити жертву. Натис гачок, послав кулю і будь спокійний. Займайся своїми справами. Маючи адресу і прізвище об’єкта, який треба поразити, куля його вже сама знайде. Хоч і під землею. Здорово, га?