Викрадачі

Коли ми жили разом з Робертом Олівером, у нашому житті траплялися певні речі, яких я не була здатна з’ясувати навіть для себе; ще й досі бажаю в них розібратися, якщо це можливо. Роберт сказав під час однієї з останніх суперечок, що наші стосунки від початку були збоченими, тому що я вкрала його в іншої жінки. То була кричуща несправедливість, хоча він дійсно був одружений, коли я закохалася в нього вперше, й усе ще не розлучився, коли я закохалася в нього вдруге.

Сьогодні вранці я сказала Марті, моїй сестрі, що доктор попросив мене розповісти про Роберта все, що я тільки зможу пригадати, а вона відповіла:

— Що ж, Мері, ось тобі нагода говорити про нього двадцять п’ять годин, і нарешті нікого це не дратуватиме.

— Принаймні, тобі не доведеться цього читати.

Я не дорікаю їй через таке ущипливе зауваження, бо вона це сказала з любові до мене. Коли мені було найгірше, то майже всі сльози за Робертом Олівером я пролила на її плече. Вона прекрасна сестра, надзвичайно співчутлива. Можливо, Роберт заподіяв би мені ще більше шкоди, ніж вийшло, якби сестра не допомогла мені піти від нього. З іншого боку, якби я прислухалася до всіх її порад, то ніколи не відчула б усього того, про що зараз не шкодую — попри все, що сталося. Моя сестра, хоча вона дуже практична жінка, часом шкодує за певними вчинками. Я зазвичай не шкодую. Роберта Олівера можна розглядати як рідкісний виняток.