Теорія права і держави: Підручник.

Друга сторона сутності права - якість правового порядку. Право є складовою частиною оцінювального мислення, за допомогою якого люди та їх об’єднання самовизначаються в суспільстві, орієнтуються в конкретних ситуаціях, адаптуються до них чи, навпаки, намагаються їх змінити. Еталонами оцінювального мислення є міра свободи, рівності, забезпечення справедливості як вищої мети. Будь-яка правова норма стає оцінкою типової повторюваної ситуації, зумовленої свідомою і вольовою поведінкою людей: чи відповідає ця ситуація свободі, справедливості, рівності. Оцінка передбачає вибір: якщо відповідає - значить, дістає підтримку і визнання в соціальній групі, суспільстві, оскільки сприяє встановленню компромісу, а отже, й правового порядку, через які забезпечуються право і свобода. Ось чому друга сторона сутності права перебуває у сфері оцінювального мислення: встановлюється, наскільки в норми логічно перетворюються загальні абстрактні оцінки конкретних ситуацій, мірилом яких є свобода, справедливість, рівність. Водночас у нормах, як регуляторах суспільних відносин, свобода, рівність виражаються тією мірою, якою їх здійснення можливе за допомогою різних юридичних засобів відповідно до справедливості.

Право не слід розглядати як певне стабільне утворення, воно змінюється разом із суспільством, що трансформується, воно залежить від його етнокультурних особливостей, відображає існуючі в ньому зв’язки і тенденції. Оскільки справедливість - конкретно- історична категорія, то її вияв у свободі був різним у давні, середньовічні, нові й новітні періоди історії. Не завжди, не в усі історичні часи була рівність у свободі, єдина для всіх міра свободи. Так, за феодалізму міра свободи і рівності була однією для пана, іншою - для кріпака (несвобода, відсутність рівності - формальної і фактичної, тобто несправедливість). За суттю кріпосне право - це вияв через закон свободи пана. Будь-яке право втілює в собі елемент свободи, міру свободи, але ця свобода може бути виражена в законі однобічно, мати характер привілеїв у однієї особи, переваг однієї соціальної групи над іншою. У такому випадку через систему правових норм, закріплених державою у нормативно-правових актах, розкривається воля панівного класу, свавілля панів і несвобода селян. Кріпаки тут віднесені не до суб’єктів, а до об’єктів права. До них у законодавчих актах того часу не застосовувався принцип правової рівності, ось чому ці акти не відповідали праву, оскільки право заперечує будь-який прояв свавільної та егоїстичної влади над людиною. Право не може існувати в суспільстві рабів.