Теорія права і держави: Підручник.
- Автор: Скакун Ольга Федорівна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Алерта
- ISBN: 978-617-566-012-6
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія права і держави: Підручник.». Краткое содержание книги:
Для студентів, курсантів, магістрантів, аспірантів, ад’юнктів, викладачів навчальних закладів юридичного профілю, а також тих, хто цікавиться проблемами загального вчення про право і державу.
Проте природно-правова концепція, що виникла в XVII-XVIII ст. і розвинулася у XX ст., завдяки наголосу на правах людини як природжених правах стала підґрунтям для розвитку принципу верховенства права, формулювання міжнародних стандартів прав людини.
2. Нормативістська (позитивістська). Вихідна форма буття права - норма права. Право тлумачиться як владне творіння держави, як система норм, викладених у законах та інших нормативних актах, що виражають державну волю («позитивне право») і відірвані від реальних суспільних відносин. Закон і право ототожнюються; вважається, що владна примусовість є визначальною ознакою такого права; зв’язок між правом і мораллю заперечується. Утверджується, що держава творить справедливі норми права (навіть якщо в них закріплене свавілля), тому оцінювання їх (справедливі чи несправедливі) виключається. Права людини розглядаються як дарування держави, тобто людина ставиться у пряму залежність від держави та її органів.
І хоч прихильники цієї концепції здійснили чималий внесок у розробку структури норми права, нормотворчу техніку, юридичну термінологію, їх підхід до співвідношення права і держави був хибним, пропагував виключну залежність людини та її прав від держави, по суті, узаконював можливе і наявне свавілля державної влади щодо людини. Ця концепція є антиподом до принципу верховенства права.
3. Соціологічна. Вихідна форма буття права - суспільні відносини; відносини, що складаються у сфері правозастосування. Право вважається порядком суспільних відносин і виявляється в його застосуванні суддями та службовими особами до конкретних життєвих ситуацій («живе право»). Щодо норм права, втілених в законах держави, то вони вважаються другорядним проявом права, таким, що не виходять безпосередньо із життя («мертве право»). Йде протиставлення права («право у житті») і закону («право в книгах»). По суті, правом визнається його функціонування, «дія» у конкретних суспільних відносинах. Саме застосувачі права (судді, адміністратори) визнаються нормотворцями, оскільки вони відтворюють у своїх правових актах обов’язкові нормативи, що склалися у суспільному середовищі.
І хоч деякі прихильники соціологічної концепції майже ототожнюють самостійні процеси - створення і застосування права, цінним у їхній концепції є те, що витоки «життя» права відшукуються саме в суспільному середовищі.
Аналізуючи зазначені концепції, можна стверджувати, що кожна з них орієнтується на одну провідну ідею і не визнає інших. Між тим право не зводиться лише до норми, не існує у формі абстрактного (природного) закону, не «розчиняється» у правових відносинах та в юридично значущих діях правозастосувача тощо. Правом є й те, й друге, і третє. Право - складний, багатовимірний, багатоаспектний феномен: в ньому виявляються духовна сутність людини (внутрішній генезис права), і соціальне середовище, і влада (її авторитет), породжена цим середовищем (зовнішній генезис права) тощо.
Серед різних концепцій (типів) праворозуміння слід віддати перевагу інтегральній, яка виникає на основі діалогу всіх шкіл і течій у сучасному правознавстві, як західних, так і східних. Ця концепція полягає не в механічному поєднанні суперечливих позицій, а у синтезуванні теоретично значущих моментів, опрацьованих конкуруючими науковими теоріями, виходом на новий рівень їх узагальнення. Такими моментами, що становлять ядро праворозуміння, є правова ідея чи правосвідомість (теорія природного права), норма права (нормативістська/позитивістська теорія права), правовідносини (соціологічна теорія права). Інтегральна концепція праворозуміння дає можливість пізнати сутність права в єдності і диференціації усіх його проявів і взаємозв’язків[30].
§ 2. Багатозначність права: природне і позитивне, загальносоціальне і юридичне, суб’єктивне і об’єктивне
Термін «право» має багато значень. Протягом сторіч у пошуках змісту права вироблялися різні теорії, елементи яких і дотепер зберегли своє значення. Деякі з них розглядають право у зв’язку двох його взаємозалежних частин. Наведемо парні категорії права, які виробило людство і які є в сучасному науковому обігу:
1. Природне право і позитивне право.
Природне право - має глибокий, ґрунтовний, вихідний для життя людей норматив поведінки, що корениться у самій природі людини. Джерело прав людини - вона сама, її потреби й інтереси, її спосіб існування і розвитку. Водночас людина виступає їх носієм. З цього погляду, природне право як сукупність прав і обов’язків має загальносоціальне, людське походження, а не державне. Воно є продуктом нормальної життєдіяльності людини, а не держави. Саме природне право є основою невід’ємних, природних прав людини (право на життя, право на свободу, право на рівний еквівалент при товарному обміні), що існують незалежно від того, закріплені вони де-небудь чи ні.
30
Серед інтегральних концепцій праворозуміння автор віддає перевагу комунікативній, згідно з якою право породжується комунікативною (інтерсуб’єктивною) діяльністю людей в суспільстві.