Теорія права і держави: Підручник.
- Автор: Скакун Ольга Федорівна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Алерта
- ISBN: 978-617-566-012-6
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія права і держави: Підручник.». Краткое содержание книги:
Для студентів, курсантів, магістрантів, аспірантів, ад’юнктів, викладачів навчальних закладів юридичного профілю, а також тих, хто цікавиться проблемами загального вчення про право і державу.
Позитивне право виходить від держави, оформлене як юридичні норми, що містяться в офіційних актах (законодавчих і підзаконних), виданих владними державними органами.
Позитивне і природне право розглядаються разом, як нерозривні, немислимі одне без одного, оскільки природне право справедливе, але не реалізується саме собою (його реалізація залежить від держави), тоді як позитивне право реалізується, але не обов’язково є справедливим (його справедливість визначається відповідністю природному праву).
2. Загальносоціальне право і юридичне право.
Загальносоціальне право випливає безпосередньо із суспільного життя і не залежить від держави. Воно існує у вигляді звичаїв, традицій, природних прав, моральних та інших соціальних норм поведінки, свідомості, відносин. Наприклад, соціальною нормою (звичаєм) є право першості в черзі; моральною нормою і, отже, соціальною є право на подяку за безкорисливу допомогу.
Юридичне право (спеціально-соціальне) є наслідком суспільної і державної діяльності, втіленням волевиявлення держави. На відміну від загальносоціального юридичне право є формально визначеним і охоронюваним державою. Так, правом у юридичному значенні є право вимагати повернення свого майна з незаконного володіння.
3. Суб’єктивне і об’єктивне юридичне право.
Коли юристи говорять про юридичне право (система формально обов’язкових правил поведінки, санкціонованих і встановлених державою), враховують його подвійний смисл: право у суб’єктивному значенні (суб’єктивне право) і право в об’єктивному значенні (об’єктивне право).
Об’єктивне право (право в об’єктивному значенні) - система абстрактних правових норм, що містяться в усіх формальних джерелах права (нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, судових прецедентах, правових звичаях та ін.), стосуються персонально не визначеного кола суб’єктів. У такому значенні ми говоримо про право України, право Росії, право Франції тощо. Усі норми права в сукупності становлять об’єктивне право і забезпечуються державою як регулятори суспільних відносин. Термін «об’єктивне» означає, що норми права не залежать від індивідуального інтересу (волі) і свідомості суб’єкта права (окрім «автора» цих норм). Водночас норми об’єктивного права не можуть бути здійсненими без суб’єктивного права. Немає норми об’єктивного права без адресатів - суб’єктів, яких вона стосується. Саме із системи норм, що закріплюють суб’єктивні права, складається об’єктивне право.
Суб’єктивне юридичне право (право у суб’єктивному значенні) - це індивідуалізоване право, яким визначається вид і міра можливої поведінки суб’єкта права, що забезпечується, охороняється і захищається відповідними державними органами.
Термін «суб’єктивне» означає, що правами і свободами, закріпленими в нормативно-правових актах, суб’єкт за своїм розсудом може скористатися (тобто перевести їх у площину правовідносин) чи не скористатися усе залежить від його волі (інтересу) і свідомості. Щоб здійснити свої права і свободи, суб’єкт зазвичай має бути визнаним державою юридично правоздатним і дієздатним, тобто стати носієм суб’єктивного юридичного права. Суб’єктивне право деталізує і конкретизує норми об’єктивного права стосовно конкретного суб’єкта, який опинився у конкретній життєвій ситуації.
Між двома значеннями терміна «право» (об’єктивне і суб’єктивне) існує тісний взаємозв’язок. Об’єктивне право певною мірою відображає «статику» юридичної форми, а суб’єктивне - «динаміку», оскільки безпосередньо пов’язане з людською діяльністю. В історичній послідовності не об’єктивне право передує суб’єктивному, а навпаки, суб’єктивне - об’єктивному.
З одного боку, людина, вступаючи в суспільне життя, вже стикається з «готовими» юридичними нормами, які виникли чи визнані до неї і незалежно від неї (об’єктивне право). Але, з іншого боку, людина від народження є носієм невідчужуваних природних прав. Тому саме її природні суб’єктивні права перебувають у підвалинах об’єктивного права. Визнання природних прав людини і закріплення їх у приписах нормативно-правових актів як міжнародних стандартів є тією абстрактною правовою формою, моделлю, що слугує мостом між соціальним і правовим світом.