Звіяні вітром. Кн. 2

Скарлет знов припала до худенького плеча Мелані, і гострий біль почав поволі відступати, а натомість зблиснув промінчик надії. Вона відчула спільника у відданому серці Мелані, бачачи, як та обурилась, що хтось, нехай навіть це її коханий чоловік, міг довести Скарлет до сліз. Мелані, немов доведена до розпачу голубка, налетіла на Ешлі й заходилась уперше в житті дзьобати його.

— Як ти посмів відмовити їй, Ешлі? Після всього того, що вона для нас зробила! Якими ж ми обоє виглядаємо через тебе невдячними! Зараз же нема нікого, хто б їй допоміг, коли вона при наді... Як це неблагородно з твого боку! Вона ж допомогла, коли нам було скрутно, а ось коли вона сама опинилася в скруті, ти їй відмовив!

Скарлет нишком зиркнула на Ешлі й побачила подив і непевність у нього на обличчі, коли він дивився на темні, сповнені обуренням очі Мелані. Скарлет і сама здивувалася, що Мелані так завзято напалась на свого чоловіка, який для неї був понад будь-які жіночі докори, думки якого вона сприймала мало не як вияв Божої волі.

— Мелані...— почав він і безпорадно опустив руки.

— Та як ти можеш вагатися, Ешлі? Подумай, що Скарлет зробила для нас... для мене! Якби не вона, я померла б в Атланті, коли родила Бо! І ще вона... так, вона вбила янкі, захищаючи нас. Ти знав про це? Вбила людину заради нас! І гибіла в тяжкій праці, коли тебе з Віллом ще не було, аби тільки ми не померли з голоду. Коли я подумаю, що вона й орала землю, і збирала бавовну, я просто... Ох, дорогенька моя! — Схилившись над Скарлет, вона в розчуленні поцілувала скуйовджене її волосся.— А тепер, коли вона вперше просить нас зробити щось для неї...

— Мені цього можеш не казати, скільки вона зробила для нас.

— Але ж, Ешлі, ти тільки подумай! Окрім того, що ми допоможемо їй, ти ж подумай, як багато це для нас важить — жити в Атланті, серед своїх, а не з янкі! Там же тітонька Туп, і дядечко Генрі, і всі наші друзі, і Бо матиме багато товаришів і дістане змогу ходити до школи. Бо якщо ми поїдемо ні Північ, то ж не зможемо віддати його до школи, щоб він там водився з дітьми янкі й сидів у класі поруч з негренятами! Нам довелося б найняти для нього гувернантку, а я й не уявляю, як би ми на це стяглися...

— Мелані,— промовив Ешлі якимось безживно-рівним голосом,— ти й справді дуже так хочеш оселитися в Атланті? Ти ніколи не заводила про це мови, коли ми говорили про переїзд до Нью-Йорка. Ти навіть не натякала...

— Але ж коли ми говорили про переїзд до Нью-Йорка, я думала, що ти не зможеш знайти роботи в Атланті, та й не могла я заперечувати тобі. Обов’язок жінки їхати туди, куди їде чоловік. Але тепер, коли Скарлет так потребує нас, і в неї є місце саме для тебе, ми можемо повернутися додому! Додому! — вигукнула вона в екстазі й притисла до себе Скарлет.— І я знов побачу П’ять Променів, і Персикову дорогу, і... Ох, як я за цим усім стужилася! І, може, ми таки придбаємо собі хоч невеличкий власний дім! Байдуже, який маленький і непоказний, аби лише власний!