Звіяні вітром. Кн. 2

Решта родичів була тієї думки, що сміхотлива й простакувата Душка куди краще влаштувалася, ніж хтось би сподівався — їм було вдивовижу, як вона взагалі знайшла собі чоловіка. Він був людиною порядною і досить заможною, але для Індії, народженої у Джорджії і виховуваної у вірджинських традиціях, будь-хто не зі східного узбережжя здавався мужлаєм і варваром. Мабуть, і чоловік Душчин радо розпрощався з Індією, бо жити з нею в одному домі було невеликою втіхою.

Вона тепер цілком увійшла в роль старої діви. Їй було двадцять п’ять років, та вона й виглядала на цей вік, тож могла вже не дбати про свою привабливість. Її бліді, майже без вій очі дивилися на світ прямо й безкомпромісно, а тонкі губи завжди були зневажливо стулені. Трималась Індія з гідністю й гордістю, що, як не дивно, личило їй більше, ніж награна дівоча лагідність тих днів, коли вона жила в Дванадцяти Дубах. Усі дивились на неї мало не як на вдову. Кожен знав, що Стюарт Тарлтон одружився б з нею, якби не поліг під Геттісбергом, отож ставилися до Індії шанобливо, як до жінки, що її руки хтось домагався, хоч справа й не дійшла до шлюбу.

Невдовзі шість кімнат будиночка на Плющеній вулиці дуже скромно умеблювали найдешевшими сосновими й дубовими меблями з Френкової крамниці, бо Ешлі, бувши без гроша, мусив купувати в кредит і погодився взяти лише те, що найменше коштувало й без чого аж ніяк не можна було обійтись. Це ставило в ніякове становище Френка, який любив Ешлі, і доводило до розпачу Скарлет. І вона, і Френк залюбки віддали б їм без усяких грошей найкращі, які тільки були в крамниці, меблі з червоного й рожевого дерева, але Вілкси рішуче відмовилися. Отож і вийшло, що будинок їхній стояв гнітюче напівпорожній і бридкий, і Скарлет прикро було усвідомлювати, що Ешлі живе в помешканні, де нема ні килима, ні штор на вікнах. Однак він начебто нічого цього не завважував, а Мелані й узагалі почувала себе безмежно щасливою і навіть гордою, вперше після одруження оселившись у власному домі. Скарлет не знала б куди очі подіти від сорому й приниження, якби їй довелося приймати друзів у будинку без портьєр і килимів, без подушок на канапах і достатньої кількості стільців, чашок і ложок. А от Мелані зустрічала гостей з такою достойністю, наче на вікнах у неї висіли плюшеві штори, а канапи були оббиті грезетом.