Коротка історія семи вбивств

Джосі Вейлз

 вже знаю: є три речі, до яких вороття нема і не повинно бути. Перша — це сказане слово. Другу я забув у шістдесят шостому році. Третя — це таємниця. Але якби мене попросили додати четверту, то я б її додав. Скільки куль має проскочити повз серце й уп’ястися в руку, перш ніж ти допетраєш, що дім тобі більше не дім? Куля в руці, яку не виріже жоден лікар, бо знає: якщо її торкнути, ти вже ніколи не зможеш грати на гітарі. Я сиджу в затишному кріслі, яке моя жінка щойно начистила до блиску, аж тут дзвонить телефон. То скільки куль? Може, п’ятдесят сім? Кажуть, він назвав таку цифру, але ніхто мені не може сказати, коли чи в кого. Сказали, що в будинку випустили загалом п’ятдесят шість куль, а отже, підозрюваний у скоєнні злочину теж загине від п’ятдесяти шести куль. Але для такого пророцтва потрібен інший, новий спосіб мислення. П’ятдесят шість кожному чи п’ятдесят шість, помножене на вісім? Або, навпаки, поділене на ті ж вісім? Ділення — процес непростий, та й часу в мене немає на таке складне розумове заняття.

А може, він думає, що п’ятдесят шість — це для того, хто все це спланував, — найголовнішого дона, кримінального авторитета? Спитайте, як мене вже нудить і як сильно я стомився від усієї цієї срані, замішаної на чорній магії обіа та ворожінні. Чоловік сьогодні назвав себе растою, а вже наступного тижня починає виголошувати пророцтва. Дуже розумним для цього бути не обов’язково — досить вивчити кілька біблійних псалмів про пекельні муки. Або сказати, що вони, ці піснеспіви, — з Левита, тим більше що цього Левита все одно ніхто не читав. Це щоб ви знали. Ніхто, дочитавши Левит до кінця, не сприйматиме цю книгу серйозно, як до того. Навіть книга, повна всіляких таких словесних премудростей, — не дружить із здоровим глуздом. Не брешіть чоловікові, як жінці, — ну, з таким «законом» я згоден. Але чого не можна їсти крабів? І навіть з ніжним, м’яким, солодким смаженим бататом? І навіщо за це людину карати на смерть? І повірте мені на слово, останнє, що від мене отримає будь-який жеребець, який зґвалтував мою дочку, — це згоду на шлюб з нею. Як він зможе оженитися в той момент, коли я дертиму його шматок за шматком, залишаючи при цьому живим — щоб цей вилупок бачив, як я згодовую шматки його тіла бродячим псам?

Пам’ятаю минулий рік, коли Західним Кінгстоном, як воші, розповзалися вечори дружби на честь того мирного договору. Один раста тоді їздив мені по вухах про те, що несе на собі Число Звіра. Ніщо не розпалює расту більше, ніж балачки про Армагедон. І ось він мені каже:

— Йоу, брате, я не купую нічого, що може виявитися несвіжим, бо тепер усе, що в пачках або пакетах, позначене Числом Звіра. Оці ось смужки з чорними цифрами на білих папірчиках...

Я тим часом спостерігаю, як довкола моєї жінки, що стоїть під вуличним ліхтарем поміж розтанцьованих парочок, в’ється якийсь тип з Восьми Провулків, і йому геть байдуже до персня на її підмізинному пальці. Турбуватися нема про що: вона добре знає, як відшивати таких нахаб, — і робить це не гірше за мене. А раста між тим і далі мене резонить. Навіть коли відомо, що все це фіґня від початку й до кінця, воно все одно тебе чіпляє.

— Ти про штрихкод чи що? — питаю я. — Та в ньому ж ціла купа різних цифр, і особисто я ще ні разу не бачив поєднання «666».

— Тобто ти стежиш?

— Ні, але...

— Це все, братику, — для тупих баранів. Ти поміркуй. Ні в кого на Ямайці немає влади і сили Звіра. Вони просто живляться тим, що їм дає Звір. Ти не помічав, що будь-яке число там починається з нулів? Нуль, нуль, нуль, а далі інші цифри? Так от, це якась десяткова наука. Ціле число, натуральне число і подвійне число. А всі ті числа в коді по всьому світу складаються в 666.

Я відходжу від нього з препаскудним відчуттям: мені починає здаватися, що це таки має певний сенс. Хоча в тих вечірках за мир безглуздим було все, що не візьми. Чи «Дванадцять племен» растафарі, шкіра яких, здається, з кожним місяцем стає все світлішою, чи балаканина між ННП і ЛПЯ, чи змагання в доміно між Копенгагеном і Вісьмома Провулками, чи всі оці цьомики-обіймики («не журись, це не я три роки тому пришив твого брата, батька та діда»). Що таке мир? Мир — це коли я дмухаю на чоло своїй доньці, коли та спітніла вві сні. А це не мир — це швидше пат. Це слівце — «пат» — я засвоїв від Доктора Лава.