Майдан. (Р)Еволюція духу
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97425-1-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Майдан. (Р)Еволюція духу». Краткое содержание книги:
Публічні інтелектуали, громадські діячі, філософи, історики, письменники, художники, герої й очевидці революційних днів української історії в щоденниках, есе й ексклюзивних інтерв’ю розповіли про темний і світлий бік Майдану, версії причин і наслідків, «білих плям» і таємничих збігів у подіях листопада-лютого 2014 року.
Видання розраховане на коло читачів, яким цікава контраверсійна точка зору на українську історію, політику і культуру.
Несподівано з’явився майже непрогнозований фактор — масштабне громадянське суспільство, притому страшно розлючене і завзяте. Ця раптовість викликає недовіру. Як це так люди повстали? Це їх олігархи вкотре ошукують, а якщо не ошукують, ну тоді все за гроші. Ну хіба ж буває інакше? І чомусь їм здається, що оці рішучі дядьки з кийками і щитами в руках, просто кімнатні дурники або майже дебіли. А мусора, як завжди, побєдятъ, бо так було завжди.
Дійсно, в совку так було завжди, але ж і він не вічний. Цього тривожного факту деякі громадяни бояться панічно, бо совок — це їхня зона комфорту, ба навіть домівка. Зникне совок — зникне й їхній світ, зникнуть і вони, бо якщо нема клопівника, то нема й клопів, і це страшно.
Смак брєжнєвського морозива з дитинства накладається на кріпацькі поведінкові стереотипи і перетворюється на зашкарубле радянське «я». Коли ви переконуєте недовірливого опонента в щирості протестів, то фактично позбавляєте його дитячих спогадів, а цього ніхто так просто не подарує.
За УРСР я був піонером і щиро ненавидів піонерію, просто в силу свого природного індивідуалізму, а хтось згадує цей період свого життя як солодкий сон. Саме тому не думаю, що когось варто переконувати. Треба стрімко і рішуче брати своє. Людей непогано переконує дійсність, якщо їхні серця не посохли остаточно, як позаторічна бульба. Зараз, після того як майже випадково наш упирятник показав свою справжню мармизу, багато хто прямо на очах переживає тяжкий процес трансформації свідомості.
Але завжди були і будуть такі особи, які забиваються в найглибші льохи, аби не бачити і не розуміти. Я особисто знайомий з однією літньою жіночкою, мешканкою спального району Києва, яка ніколи не чула слова «тітушки» і щиро питала — а что ето такоє? Гадаєте, до цієї пані недолітали тривожні вібрації заворушень? Очевидно, що долітали, і це говорить лише про одне — як тільки пані краєм мозку відчула шурхіт реальності, вона моментально сховалася в футляр побутового вошкання.
І їй не треба нічого розуміти, їй просто треба дожити своє і лягти в найнадійніший з можливих футлярів — затишну могилку на Лісовому цвинтарі. Де не буде ні тітушок, ні розлючених громадян, ні озвірілої беркутні, ні жодних регіональних рил, ні Госдепа, нічого такого, що може зламати кволий розум літньої ідіотки. Там, в цьому футлярі, буде тільки знайомий з дитинства смак брєжнєвського морозива, закручені у слоїк позаторічні огірки, нова ондатрова шапка, піонерський табір і багато гарної стабільності.
Єдине, що ми можемо зробити — присипати цю стабільність землею і посадити на ній симпатичні чорнобривці, а самим сміливо пірнути у вир перетворень, в коловорот життя. Цвинтар — не місце для дискусій.
Афганець
Feb. 16th, 2014 at 4:12 AM
Мушу поділитися враженнями. По «Громадському ТБ» вчора показали цікавий фільм, котрий зняло об’єднання «Стоп цензурі». Молодці, дуже прикольна стрічка вийшла, життєва. Вона довга, і складається з кількох відео-новел. Одна з них про Межигір’я, а присвячено її розслідуванню земельно-корупційних оборудок Гаранта. Вона, в принципі, наче як основна в цій серії. Але вразила мене не вона.
Найбільш кричущою видалася відео-новела під назвою «Афганець», яку присвячено ветеранам афганської війни з Харківщини і тому, в яких кепських умовах вони живуть. Раджу переглянути.
Мабуть, я патентований цинік, але мене абсолютно не дивує, що ці дядьки живуть в таких куйових умовах. Янукович тут точно не винуватий. Саме в цьому конкретному випадку — вся кака в голові.
Головний герой цього фільму, лютий кшатрій, стоїть 22 роки в черзі на квартиру, мешкає в гнилій сільській мазанці і тренує дітей (ледь не немовлят) в секціїї східного бойового мистецтва типу карате абощо. Тренує в якомусь булгаківському нічному халаті з драконами та ієрогліфами, меле їм страшну нісенітницю про п’ять людських душ, які треба задіяти під час тренування, примушує лягати на дошку з цвяхами, хоча сенсу в цьому зеро, коли мова йде про тренування маленьких дітей. Добре, що малеча, скорш за все, сприймає цю маячню як забавку та гру, бо інакше їм пиздець.
Крім того, що пан мешкає в прогнившій мазанці та розчулено і смиренно стоїть 22 роки в черзі на квартиру, він має впєчатляющу колекцію різноманітної зброї, в тому числі нарізної, їздить блять, на БТРі, є членом «украінскава казачєства» кацапського розливу, з медалями Андрєя Первазваннава втарой стєпєні, виглядає як мєнт і підробляє на свята Дідом Морозом в Харкові, для чого мастить обличчя червоною фарбою, що мене вразило неймовірно. Також він з друзями співає кацапських пісень під чарку водочкі.