Її величність кішка

Ми чуємо, як рветься оболонка, тоді падаємо дедалі швидше. На щастя, Романові вдається спрямувати дирижабль — ми приземляємося недалеко від місця злету. Від удару всі аж підскакують.

Користаючись нагодою, щури стрибають у воду.

Романові стає розуму хутко вилізти з гондоли й перемкнути важіль, пустивши струм до загорожі з колючого дроту.

Втім, декілька щурів таки долають нашу перепону, тож тільки-но приземляємося — мусимо їх вполювати, аби вони не наробили лиха. На щастя, це не забирає в нас багато часу.

— Нам кінець! Стільки зусиль, і все марно! — верещить Есмеральда. Теж мені, капітан очевидність.

Помагаючи одне одному, ми вилазимо з подертого дирижабля — аж тут добра сотня голубів заходяться бомбардувати нас своїм липучим послідом.

Ми змушені сховатися від тих поганців у будівлі ковзанки.

— У нас новий противник — голуби! — зітхає Піфагор. — І то який численний!

— Моя мати називала їх «летючими щурами». Тепер вони злигалися з «кусючими щурами»!

Ця поразка відчутно підірвала наш бойовий дух.

— Що, як зробити дзьоботривку оболонку? — пропоную я навмання, аби щось ляпнути.

— Неможливо, — відказує Наталі. — Матеріал має бути легкий і тонкий, тож продірявити його — ніколи не проблема.

— То що робити? — не вгаває Есмеральда.

Зачувши в її голосі нотки відчаю, я намагаюся заспокоїти мої війська:

— Чекаймо на Шампольйона — він приведе підмогу.

Я бачу, які всі пригнічені, та поки нічого не можу придумати. Мабуть, нам би зараз не завадила пігулка оптимізму — ті чудодійні ліки, що їх виготовляють люди після дослідів над щурами.

Ввечері я, прилаштувавшись на даху найвищого тут хмарочосу, глипаю на бездоганно круглий жовтий місяць.

— Що буде далі, мамо? — запитує Анжело.

— Не бійся, синку, ми переможемо. Знаєш, чому? Бо прагнемо побудувати краще майбутнє. Так влаштований світ — перемагає мудрий і далекоглядний, незважаючи на всі перепони. Мрія завжди перемагає буденність.

— Але щури можуть от-от напасти. Що, коли ця битва покладе край усім нашим мріям?

— Війна — це лише пригода.

— Не розумію.

— Це лише незначний епізод. Байдуже, хто переможе. Ми — рушії прогресу, а щури — поборники старого світу, що в ньому панувала кількісна перевага і право сили.

— То це погано?

— Затям одне, сину мій: щури (а тепер і голуби) — це минуле, а ми, коти, — майбутнє. Колись благодать неодмінно стане світовим законом. Тож хай там що — духовно ми вже переможці.

— А матеріально?

Ото малий шмаркач… Допекти мені хоче?

— Дух завжди на крок попереду матерії.

— Як думаєш, ми помремо?

Така вже часом безрадісна дитина! Цей упертий песимізм дратував мене ще в його батькові.

Хоча, коли добре подумати, завагітніла я на якійсь вечірці, а від кого — вже й не пригадаю.

А може, це на нього Есмеральда так вплинула. Мабуть, за моєї відсутності вона перейняла роль лідерки — аж стала йому за другу матір.