Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
— Гаррі, мусимо роз'являтися! — пошепотіла Герміона.
Не встигла вона це сказати, як він відчув, що вуличку заповнив неприродний холод. Раптом зникло все світло, навіть від зірок. У непроглядній темряві Гаррі відчув, як Герміона взяла його за руку, й вони утрьох крутнулися на місці.
Повітря, в якому вони мали б переміщатися, раптом загусло. Вони не могли роз'явитися, чари були надто потужні. Холод дедалі глибше проникав Гаррі в шкіру. Він, Рон і Герміона позадкували бічною вуличкою, рухаючись навпомацки вздовж стіни й намагаючись не викрити себе ані найменшим звуком. І тут з—за рогу безшумно вигулькнули дементори, десятеро чи й більше, видимі навіть у темряві, бо їхня темінь була густіша за навколишню; в чорних плащах, з напівзогнилими, у струпах, руками. Чи відчували вони, що хтось неподалік охоплений страхом? Гаррі був у цьому впевнений, бо вони почали рухатися швидше, чути вже було їхнє тягуче, хрипке дихання, яке він так ненавидів; вони відчули в повітрі смак відчаю і насувалися…
Гаррі підняв чарівну паличку. Він не хотів зазнати Цілунку дементорів, цього не буде, хоч би що сталося потім. Думаючи про Рона й Герміону, він прошепотів:
— Експекто патронум!
З його чарівної палички вистрибнув срібний олень і кинувся вперед. Дементори розлетілися хто куди, і тут почувся тріумфальний крик.
— Це він, отам, отам, я бачив його патронуса — оленя! Дементори відступили, на небі знову замерехтіли зірки, а тупотіння смертежерів наблизилося. Та не встиг охоплений панікою Гаррі придумати, що робити, як неподалік заскреготів засув, з лівого боку вузенької вулички прочинилися двері, і чийсь охриплий голос сказав:
— Поттере, сюди! Бігом!
Він послухався не вагаючись. Усі троє заскочили у відчинені двері.
— Нагору, не скидайте плаща, і тихо! — пробурмотів висо кий чоловік, проходячи повз них на вулицю і з грюкотом зачиняючи за собою двері.
Гаррі спочатку й гадки не мав, куди вони потрапили, а тоді побачив у тремтливому світлі свічки брудний, запорошений шинквас "Кабанячої голови". Вони забігли за ляду, а тоді в інші двері, що вели до хитких дерев'яних сходів, якими вони прудко вибігли нагору. Сходи вели до вітальні з пошарпаним килимом і невеличким каміном, над яким висів великий, написаний олією, портрет білявої дівчини, що поглядала на кімнату якимось відсутнім, але дуже приємним поглядом.
Знадвору долинули крики. Не скидаючи плащ—невидимку, друзі підкралися до бруднющого вікна й визирнули. їхній рятівник, у якому Гаррі тепер упізнав шинкаря з "Кабанячої голови", єдиний був без каптура.
— Ну, то й що?! — кричав він смертежерам. —То й що?! Ви наслали на мою вулицю дементорів, то я й нацькував на них патронуса! їх тут немає, я вам уже сказав, у мене їх немає!
— То був не твій патронує! — сказав смертежер. —То був олень, його наслав Поттер!
— Олень?! — заревів шинкар і витяг чарівну паличку. — Олень! Ти ідіот… експекто патронум!
Щось величезне й рогате вирвалося з його чарівної палички. Нагнувши голову, воно помчало до головної вулиці й зникло.
— Я не таке бачив… — пробурмотів смертежер, але вже не так упевнено.
— Хтось порушив комендантську годину, ти ж чув вереск, —сказав шинкареві смертежерів напарник. —Хтось був надворі всупереч розпорядженню…
— Якщо мені треба вивести надвір кицьку, то я виведу, і плював я на вашу комендантську годину!
— То це через тебе спрацювало закляття "котячий концерт"?
— А хоч би й так? Що, кинете мене в Азкабан? Уб'єте за те, що я посмів виткнути носа з власних дверей? То давайте, чого чекаєте! Лишень маю надію, що вам вистачило глузду не натискати свої чорні міточки й не викликати його. Він, мабуть, не дуже зрадіє, якщо припреться сюди через мене й мою стару кішку.
— Ти про нас не турбуйся, — огризнувся якийсь смертежер, — про себе краще подумай, коли порушуєш комендантську годину!
— А через кого ж ви будете переправляти зілля й отруту, якщо закриють мій шинок? Накриється тоді ваша комерція.
— Ти що, погрожуєш?…
— Усе, я закрив рота. Ви ж для того й прийшли, щоб я заткнувся, га?
— А я все одно кажу, що бачив патронуса—оленя! — вигукнув перший смертежер.
— Оленя?! — заревів шинкар. —Та то був цап, дебіле!
— Що ж, ми помилилися, — буркнув другий смертежер. — Але ще раз порушиш комендантську годину, то ми вже не будемо такі поблажливі!
Смертежери подалися назад до Високої вулиці. і полегшено застогнала, вислизнула з—під плаща й сіла на стілець з хиткими ніжками. Гаррі щільно завісив штори і скинув плаща з себе й Рона. Вони чули, як шинкар унизу запирає двері на засув і піднімається вгору сходами.
Гаррі подивився на камін. На ньому під портретом дівчини стояло маленьке прямокутне дзеркальце.
Шинкар зайшов до кімнати.
— Кляті дурбелики! — різко кинув він, розглядаючи їх по черзі. — Що ви собі думали, коли сюди перлися?
— Дякуємо вам, — пробурмотів Гаррі, — навіть не знаємо, як вам віддячити. Ви нас врятували.
Шинкар щось буркнув. Гаррі підійшов до нього, намагаючись розгледіти лице під довгим цупким сивим волоссям і бородою. Шинкар був в окулярах. За брудними скельцями ховалися пронизливі блакитні очі.
— Це ж ваше око я бачив у дзеркальці. У кімнаті запала тиша. Гаррі й шинкар дивилися один на
одного.
— Це ви прислали Добі.
Шинкар кивнув і пошукав поглядом ельфа.
— Думав, він буде з вами. Де ви його залишили?
— Він загинув, — відповів Гаррі. — Його вбила Белатриса
Лестранж.
На шинкаревому лиці не здригнувся жоден м'яз. Помовчавши, він сказав:
— Прикро це чути. Непоганий був ельф.
Він відвернувся й, тицяючи чарівною паличкою, почав
засвічувати лампи.
— Ви — Еберфорс, — сказав Гаррі, втупившись у його
спину. Той цього не підтвердив і не заперечив, а просто нахилився,
щоб розпалити камін.
— Де ви його взяли? — запитав Гаррі, підходячи до Сірі— усового дзеркальця, точнісіньку копію якого він розбив майже два роки тому.
— Купив у Данґа десь рік тому, — відповів Еберфорс. — Албус мені тоді сказав, що це таке. Я намагався тримати тебе на оці.
Рон аж зойкнув.
— Срібна лань! — схвильовано вигукнув він. — Це теж були ви?
— Що ти таке мелеш? — здивувався Еберфорс. —Хтось вислав нам патронуса—лань!
— З такою головою, синку, ти міг би стати смертежером. Хіба ж я щойно не показав, що мій патронує — цап?
— О, — зніяковів Рон. — Так… Я ж голодний! — додав він, захищаючись, коли в животі в нього страшенно забурчало.
— Зараз щось пошукаю, — сказав Еберфорс і вийшов з кімнати, а невдовзі повернувся з великою паляницею, сиром та олов'яним глечиком з хмільним медом і поставив це все на столик біля каміна. Вони почали жадібно їсти й пити, і якийсь час панувала тиша, порушувана тільки потріскуванням вогню, дзенькотом келихів і плямканням.
— Ну що ж, — сказав Еберфорс, коли всі досхочу наїлися, а Гаррі й Рон сонно розвалилися в кріслах. — Треба подумати, як вам найкраще звідси вибратися. Вночі не можна, ви ж самі чули, що буває, коли хтось поночі виходить надвір. Спрацьовує закляття "котячий концерт", і всі на вас накидаються, як посіпачки на доксині яйця. Навряд чи мені вдруге пощастить видати цапа за оленя. Дочекаймося світанку, коли мине комендантська година, тоді знов накинете плащ і підете звідси пішки. Як вийдете з Гоґсміда, тримайте курс на гори, а вже там зможете роз'явитися. Може, зустрінете Геґріда. Він переховується там у печері разом з Ґропом, бо їх хочуть заарештувати.
— Нікуди ми не підемо, — заперечив Гаррі. — Нам треба потрапити в Гоґвортс.
— Не мели дурниць, хлопче, — пирхнув Еберфорс.
— Ми мусимо, — повторив Гаррі.
— Ви мусите, — сказав Еберфорс, нахиляючись до нього, — звідси зникнути, і то якомога далі.
— Ви не розумієте. У нас мало часу. Ми мусимо потрапити в замок. Дамблдор… тобто ваш брат… хотів, щоб ми…
Від світла з каміна запорошені скельця Еберфорсових окулярів на мить утратили прозорість і стали матово—білі, нагадавши Гаррі сліпі очі велетенського павука Араґоґа.