Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Сюзанна замислилася. Звісно, він мав рацію, але…
— І все одно я скажу — дерево.
Роланд кивнув.
— Я також.
Він відкрив велику зелену пляшку з написом «Пер’є», яку знайшов раніше, й пересвідчився, що в ній вода. Узяв п’ять чашечок і налив порцію в кожну, а потім поставив по чашці перед Джейком, Сюзанною, Едді, Юком й собою.
— Чи визнаєш ти мене діном? — спитав він у Едді.
— Так, Роланде, ти й сам це знаєш.
— Чи розділиш ти зі мною кхеф і чи вип’єш цю воду?
— Так, якщо хочеш. — Едді перестав усміхався. На нього знову накотило те відчуття, сильне відчуття. Ка-шюм, печальне слово, якого він ще не знав.
— Пий, васале.
Едді не надто сподобалось, що його назвали васалом, але воду він випив. Роланд нахилився і поклав поцілунок на його вуста.
— Я люблю тебе, Едді, — сказав він, і за стінами печери в руїнах Краю Грому здійнявся пустельний вітер, жбурляючи жмені шорсткого отруйного піску.
— Ну… я теж тебе люблю, — здивовано промовив Едді. — А що сталося? Тільки не кажи, що нічого, бо я відчуваю.
— Нічого не сталося, — з усмішкою сказав Роланд, але Джейк ще ніколи не чув у стрільцевому голосі такого глибокого смутку. І це його настрашило. — Це лише ка-шюм. Він навідує всі ка-тети, які будь-коли існували… але зараз, поки ми одне ціле, ми розділимо воду. Розділимо кхеф. Насправді це радість.
Він подивився на Сюзанну.
— Чи визнаєш ти мене діном?
— Так, Роланде, я визнаю тебе діном. — Сюзанна була дуже бліда, але в цьому могло бути винне біле світло газових ліхтарів.
— Чи розділиш ти зі мною кхеф і чи вип’єш цю воду?
— З радістю, — сказала вона й підняла пластикову чашечку.
— Пий, жінко-васале.
Вона випила, і серйозний погляд її очей ні на мить не відривався від його обличчя. Їй згадалися голоси, які вона чула у сновидінні про тюремну камеру в Оксфорді: цей помер, і той помер, і інший теж помер; о Дискордія, і морок глибшає.
Роланд поцілував її в губи.
— Я люблю тебе, Сюзанно.
— Я теж тебе люблю.
Стрілець повернувся до Джейка.
— Чи визнаєш ти мене діном?
— Так. — Жодних сумнівів у його блідості бути не могло: навіть губи у Джейка стали попелясто-сірі. — Ка-шюм означає смерть, чи не так? Хто з нас помре?
— Цього я не знаю, — сказав Роланд, — але тінь ще може відступити від нас, бо колесо безупинно обертається. Ти не відчув ка-шюм, коли ви з Каллагеном заходили до ресторану з вампірами?
— Так.
— Ка-шюм для обох?
— Так.
— Але ти тут. Наш ка-тет міцний, він пережив багато небезпек. І цю може теж витримати.
— Але я відчуваю…
— Так. — Роландів голос звучав м’яко, але з очей не зник той жахливий погляд. Погляд, у якому був не лише смуток. Він наче промовляв, що все буде як буде, але в ньому прозирала Вежа, Темна вежа, і саме в ній він перебував уже душею і серцем, ка і кхефом. — Так, я теж це відчуваю. Як і ми всі. Саме тому ми ділимо одне з одним цю воду, котра є дружба. Ти розділиш зі мною кхеф, випивши цю воду?
— Так.
— Пий, васале.
Джейк випив. І перш ніж Роланд встиг поцілувати його, він кинув чашечку, обвив руки довкола стрільцевої шиї й гарячково прошепотів йому на вухо:
— Роланде, я люблю тебе.
— Я теж тебе люблю, — сказав стрілець і відпустив його. Надворі знову знявся вітер. Джейк чекав, що якась істота завиє, може, навіть переможно, але все мовчало.
З усмішкою Роланд повернувся до пухнастика-шалапута.
— Юку з Серединного світу, чи визнаєш ти мене діном?
— Дін! — сказав Юк.
— Чи розділиш ти зі мною кхеф і чи вип’єш цю воду?
— Кхеф! Вод!
— Пий, васале.
Юк опустив пичку в свою чашечку (що насправді було нелегко) і хлебтав, аж поки чашка не спорожніла. Він очікувально підвів очі. На вусах у нього висіли намистинки «пер’є».
— Юку, я тебе люблю, — і з цими словами Роланд нахилив обличчя до шалапута (і його гострих зубів). Юк лизнув його в щоку і знову тицьнувся носом у чашечку, перевірити, чи не лишилося там краплини-двох.
Роланд простягнув руки. За одну взявся Джейк, за другу — Сюзанна. Невдовзі вони всі поєдналися. «Як п’янички наприкінці зборів „Ал-Анону“»[54] — подумав Едді.
— Ми ка-тет, — сказав Роланд. — Ми з багатьох одне. Ми розділили спільну воду, так само, як ділимо життя і пошуки. Якщо хтось відокремиться, він чи вона не заблукає, бо ми одне ціле й не забудемо цього навіть після смерті.
Ще мить вони трималися за руки. Першим відпустив Роланд.
— Який у тебе план? — спитала Сюзанна. Любчиком чи зайчиком вона його не назвала, і надалі Джейк більше ніколи не чув, щоб вона пестливо зверталася до стрільця. — Скажеш нам?
54
Скорочено від «Анонімні алкоголіки».