Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
А темрява вже була темніша, помітив Джейк. Очі поволі призвичаювалися до сутінок, що згущувалися, а яскрава пляма сонячного світла за контрастом здавалась яскравішою, ніж удень. Джейк був певен, що з цією сонячною машиною сонце було або ввімкнене, або вимкнене, без жодних переходів. Може, його навіть залишали на всю ніч, але це якраз викликало великі сумніви. Нервова система людини була налаштована на почергову зміну періодів світла й темряви — про це розповідали на уроках природознавства. Коли світла довго немає чи воно слабке, ти ще сяк-так зможеш прожити — в арктичних країнах люди щороку таке терплять, — але це може окошитися на психічному здоров’ї. Джейк сумнівався, що тамтешнє начальство хотіло, щоб у Руйначів перехнябило стріху, якщо цього можна було уникнути. До того ж вони точно хотіли зберегти своє «сонце» якнайдовше; все в цьому світі було старим і швидко виходило з ладу.
Врешті Роланд передав бінокль Сюзанні.
— Уважніше придивися до будівель по обидва боки трав’янистого прямокутника. — Він розгорнув карту, наче актор у виставі, що збирався читати з сувою, кинув на неї погляд і сказав: — На карті їх позначено цифрами два і три.
Сюзанна ретельно їх оглянула. Цифрою 2 був позначений будинок начальника тюрми — одноповерховий дерев’яний котедж, пофарбований у колір електрик, з білою облямівкою. Такий будиночок її мати назвала б казковим через яскраву барву і пряничне піддашшя.
Дамлі-Гауз мав значно більші габарити. Поки вона дивилася у бінокль, декілька людей вийшло з нього й зайшло всередину. Деякі мали безтурботний вигляд цивільних мешканців. Решта здавалися… ну, начебто сторожкими. А двоє чи троє йшли, згинаючись під різними вантажами. Вона передала бінокль Едді й спитала в нього, чи то і є Діти Родерика.
— Думаю, так, — відповів він. — Але я не зовсім у цьому…
— Забудьте про Родів, — перебив Роланд, — поки що принаймні. Сюзанно, що ти думаєш про ці дві споруди?
— Ну, — почала вона, ретельно зважуючи, як продовжити (вона гадки не мала, чого він від неї чекає), — обидві в чудовому стані, особливо якщо порівнювати з деякими руїнами, які ми бачили під час мандрів. Особливо гарна та, яку називають Дамлі-Гаузом. У нас би сказали, що її збудовано в стилі королеви Анни. А ще…
— Як гадаєте, вони справді дерев’яні чи лише мають такий вигляд? Особливо мене цікавить Дамлі.
Сюзанна знову подивилася в бінокль і передала його Едді. Він, у свою чергу, передав бінокль Джейкові. Поки хлопець роздивлявся споруди, пролунало гучне КЛАЦ: звук, що докотився до них за багато миль… і сонячний промінь Сесіла Б. Демілля, що, мов прожектор, осявав Девар-Тої, згас, залишивши їх у густо-фіолетових сутінках, які невдовзі мали перетворитися на непроглядну пітьму.
Десь у сутіні знову завив пустельний собака, і шкіра в Джейка на руках вкрилася сиротами. Виття наростало… наростало… і раптом обірвалося на здушеній ноті. Вона прозвучала як останній крик подиву, і Джейк не мав сумніву, що собака мертвий. Щось підкралося ззаду, і коли великий промінь згас…
Там, унизу, ще горіло світло: він бачив два ряди білих ламп — напевно, то були вуличні ліхтарі у Плезантвілі, жовті кола, найпевніше, від натрієвих ламп на стежках Руйнівницького універу, як називала те місце Сюзанна… і промені ліхтариків, що своїм стрибанням викреслювали безладні візерунки в темряві.
«Ні, — подумав Джейк. — То не ліхтарики. То прожектори. Як у фільмі про в’язницю».
— Ходімо назад у печеру, — сказав він. — Там уже нічого не видно, а в цій темряві мені незатишно.
Роланд погодився. Вервечкою вони пішли за ним, Едді ніс на руках Сюзанну, Джейк з Юком замикали хід. Хлопчик усе чекав, коли ж виття першого підхопить другий пустельний собака, але все мовчало.
— Вони дерев’яні, — сказав Джейк. Він сидів по-турецькому під газовим ліхтарем, і приємне біле світло заливало йому обличчя.
— Дерев’яні, — кивнув Едді.
Сюзанна на мить завагалася: вона розуміла, що це питання надзвичайно важливе, тому ретельно обмірковувала все побачене. Але потім теж кивнула.
— Дерево, я майже в цьому впевнена. Особливо той будинок, який називають Дамлі-Гаузом. Зводити котедж у стилі королеви Анни з каменю чи цегли, а потім маскувати його під дерево? В цьому нема сенсу.
— Якщо це введе в оману заброд, які захочуть його спалити, то сенс є, — сказав Роланд. — Ще й який.