Темна вежа. Темна вежа VII

— У мене жахливе передчуття, — сказав Джейк. — Це не зовсім страх…

— Думаєш, зайчику, вони нас подолають? — спитала Сюзанна. Вона поклала руку йому на потилицю і зазирнула у вічі. Бо навчилася довіряти його передчуттям. Іноді вона міркувала над тим, наскільки змінила його життя істота, з якою він зіткнувся, щоб потрапити сюди: істота в будинку на Датч-Гіл. І то був не робот, не стара механічна іграшка, вкрита іржею. Охоронець дверей був справдешнім залишком Приму. — Вітер доніс до тебе запах нашої поразки? Так?

— Ні, це інше, — похитав головою Джейк. — Я не знаю, що це таке. Лише раз я відчував щось подібне, якраз перед тим…

— Якраз перед чим? — допитувалася Сюзанна, але Джейк не встиг відповісти, бо завадив Едді. І Роланд був тільки радий. Якраз перед тим, як я впав у прірву. Саме так Джейк збирався закінчити. Перед тим, як Роланд дав мені впасти.

— Холєра ясна! Народ, бігом сюди! Ви маєте це побачити!

Едді зняв чохол, і під ним виявився транспортний засіб, що виглядав як гібрид всюдихода й велетенського трицикла. З широкими балонними шинами й протекторами з глибокими зигзагами. Все керування здійснювалося за допомогою ручок. А з елементарної панелі приладів стирчала гральна карта. Роланд здогадався, що на ній, ще раніше, ніж Едді взяв її двома пальцями й перевернув. Карта зображала жінку з шаллю на голові біля колеса, що оберталося. Дама тіней.

— Схоже, бджілко, наш друзяка Тед залишив тобі транспорт, — сказав Едді.

Сюзанна швидким поповзом здолала відстань, що відділяла її від Едді, й уже простягала до нього руки.

— Підсади мене! Едді, підсади!

Він виконав її прохання, і коли вона опинилася в сідлі, тримаючись за ручки замість віжок, всім здалося, що цей транспортний засіб був як для неї зроблений. Сюзанна натисла великим пальцем на червону кнопку, й двигун забурмотів, але тихо, ледь чутно. В тому, що він працює на електриці, а не на бензині, Едді не сумнівався. Як гольф-мобіль, тільки, напевно, значно швидший.

Сюзанна повернулася до них з радісною усмішкою на вустах і попестила темно-коричневий корпус триколісної машини.

— Тепер я місіс Кентавр, так мене і звіть! Все життя мріяла про такий візок, хоч і сама про це не здогадувалась.

І ніхто не помітив, як вразила ця знахідка Роланда. Щоб приховати, що він приголомшений, стрілець нахилився і підняв карту, яку Едді кинув на землю.

Так, то була вона — Дама тіней. Загорнута в шаль, вона, здавалося, водночас хитро всміхалася й плакала. Востаннє він бачив цю карту в руках у чоловіка, котрого дехто називав Волтером, а дехто — Флеґґом.

«Ти й гадки не маєш, як близько ти вже підійшов до Вежі, — сказав тоді Волтер. — Світи кружляють довкола твоєї голови».

І лише тепер він упізнав відчуття, яке ними опанувало: то була не тривога і не втома, а ка-шюм. Насправді точного перекладу для цього слова, сповненого прикрості й болю, не існувало, але приблизно воно означало передчуття втрати когось із ка-тету.

Волтер О’Дим, його стародавній заклятий ворог, був мертвий. Роланд збагнув це, щойно побачив обличчя Дами тіней. А невдовзі судилося померти й комусь із його друзів, і можливо, це станеться в прийдешній битві, яка знищить могуть Девар-Тої. І знову терези, які тимчасово переважили на їхню користь, знову прийдуть у рівновагу. І навіть ні на мить Роланду не спало на думку, що померти міг він сам.