Молоді літа короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #19
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Молоді літа короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Так думала пані Катрін, відганяючи тими думками страх, і час від часу кидала довкола себе швидкі хитрі погляди, а на її важкому свинцево-блідому обличчі відбивалась сама поважність та гідність. Крім того, вона ще й прислухалась до розмови біля ліжка, але, на жаль, не могла розчути нічого. І вона спокійнісінько вирішила покласти кінець тій зайвій розмові: попросту підійшла до ліжка — гугеноти пропустили її, бо ж це була сама пані Катрін, — і порадила синові не втомлювати довше пораненого. Карл запротестував — мовляв, хто тут володар? — і то саме так, як сподівалася вона. Звичайно, цей Коліньї ще й перед смертю не вгамувався, а наструнчує Карла проти неї. І коли вона в другому кінці кімнати напосілась па свого бідного сина, той усе й вибовкав:
— Адмірал правду каже: у Франції королів розпізнають по тому, що вони можуть робити своїм підданим і добро, і зло. А тепер ця влада, разом із керуванням державою, перейшла до вас, вельможна пані.
Карл говорив голосно, так що чули всі. І якщо досі адміралова смерть була ще не зовсім неминуча, то відтепер вона стала вирішеною справою. Найкраще для нього було б, якби його бог дав йому вмерти своєю смертю.
Королівського гніву ніяк не можна було вгамувати, поки король лишався в цій кімнаті, де лежав тяжко поранений його другий батько, де хірург показував йому мідну кулю, де був пастор, поруч якого поставали на коліна протестанти й тихо молились, і ще один чоловік — байдуже хто, — що мурмотів сам до себе: «І цей раз у п'ятницю…»
Карл запропонував своєму батькові притулок у Луврі — більшого він і справді не міг зробити. До Наварри він сказав, ухопивши його за плече й нахилившись до нього:
— Коло тебе, любий брате! Оту кімнату, наново опоряджену для твоєї сестри, з дверима до ваших із Марго покоїв, щоб вона могла заходити до вас, — ту кімнату, якщо хочеш, я віддам йому, моєму батькові.
Анрі подякував: від тих Карлових слів йому спав з серця великий тягар. Сцена в адміраловому домі тяжко пригнітила його: аж у цю годину до його свідомості виразно дійшло, що адмірала трохи не вбили. «А тепер Карл пропонує притулок у Луврі, кімнату моєї сестри, звідки є хід до мене! Стара зазнала поразки, я ж бачу. Вона відвертається й чалапає до дверей».
Коли король з матір'ю та всім почтом пішли, унизу в домі відбулась нарада протестантських вельмож і дворян. Дехто вимагав, щоб пана адмірала негайно вивезли потай із Парижа до його замку Шатільйона. Ці люди в кімнаті нагорі бачили королевине обличчя, коли вона виходила; і тільки вираз цього обличчя — пані Катрін під кінець не змогла себе опанувати — змушував їх уперто стояти на своєму. Теліньї[75], зять пана адмірала, був не згоден: він не хотів ображати короля такою недовірою. Наварра вирішив:
— Пан адмірал житиме в Луврі поряд із моїм власним покоєм, звідки до нього будуть незамкнені двері. Біля його ліжка день і ніч вартуватимуть мої дворяни.
Він казав це, а серце в нього калатало. Одначе він доказав до кінця, і більшість його підтримала, байдуже, чи сподівався він такої ухвали, а чи боявся.
Тоді всі ще раз піднялися нагору. Пораненого саме перев'язували, і понівечена плоть прикувала до себе всі погляди. Хтось повідомив адмірала, як вони вирішили, Коліньї звів угору очі, приносячи в жертву богові свій біль, і відповів просто:
— Так.
А в кутку стояв чоловік і щось мурмотів собі під ніс чужою мовою — кілька слів, усе тих самих.
Переддень
Яке веселе буває збуджене місто! Тут ще й досі справляється весілля і пропонуються все буйніші розваги — не тільки дворові, а й простому людові та шановним городянам. Несподіванки, дивовижні події — немов дармова вистава! Майже щогодини в кожного збувається якесь бажання, бо хто ж, як сказати по правді, не бажає зробити щось лихе, нехай навіть трусячись зі страху; а тепер воно діється саме й ти лишаєшся осторонь, тільки тішишся страхіттями, аж мороз поза спиною йде. Ще страхіть! Іще й ще!
Король розбійників одружився з нашою принцесою, а в другого єретика стріляли. Що одне, що друге. Мов колесо крутиться! Тепер біля його дому стоїть сильна варта. Ходімо подивимось, чи правду кажуть, ніби аж півсотні аркебузирів. Агов! Не коліть, не стріляйте! Ми простий люд і шановні городяни. Дивись-но сам, так і є, як я казав. Старий єретик учора наполохався й попросив у короля захисту. Захисти-но себе, королю, як посунуть на тебе Гізи! А ось і він, наш красень герцог! Показується народові, а надто жіноцтву. Слава Гізові! О, а це що? Герою наших мрій, ти втікаєш від гугенотів?
75
Теліньї, Шарль де — вихованець адмірала Коліньї; був одружений з його дочкою. Учасник гугенотських війн. Загинув у Варфоломіївську ніч.