Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
7. Якщо особа перешкоджала з’ясуванню істини шляхом самообмови і цим сприяла прийняттю рішень чи здійсненню дій, які є підставою для відшкодування шкоди та передбачені ч. 1 ст. 1176 ЦК, ця особа не отримує права на відшкодування шкоди. При цьому термін «самообмова» має тлумачитись як дача показань чи інші дії, що здійснені свідомо з метою перешкодити встановленню істини. Якщо ж особа здійснила самообмову не власного волею, а під погрозою чи в результаті насильства, такі дії не можуть кваліфікуватись як самообмова.
8. Частина 5 ст. 1176 ЦК вкрай обмежує можливість відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі постановленням судом незаконного рішення у цивільній справі. Така шкода відшкодовується державою в повному обсязі, але тільки тоді, коли в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, встановлено склад злочину. Це має бути встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Слід, однак, враховувати, що ст. 1176 ЦК суперечить ст. 56 Конституції [1], а тому не може застосовуватись. Отже, у випадках, коли особі завдано шкоди (майнової та/або моральної) постановленням незаконного рішення у цивільній справі, шкода підлягає відшкодуванню, хоча б у діях судді (суддів) і не було встановлено склад злочину. Але скасування незаконного рішення слід визнати обов’язковою умовою відшкодування шкоди, бо законність рішення не може встановлюватись в інших процесуальних формах, ніж ті, що передбачені процесуальним законодавством. Лише рішення Європейського Суду з прав людини, яким визнається, що держава (Україна) порушила права людини через прийняття судового рішення, що суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є достатнім для висновку про те, що відповідне судове рішення є незаконним, а держава зобов’язана відшкодувати шкоду (майнову і моральну), завдану таким рішенням.
9. Із ч. 7 ст. 1176 ЦК випливає, що законом має бути встановлений порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Цей порядок має поширюватись на всі види зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди цими органами: 1) на зобов’язання, що виникають незалежно від вини такого органу, його посадових і службових осіб (ч. 1 — 2 ст. 1176 ЦК); 2) на зобов’язання, що виникають внаслідок дій судді (суду), які вплинули на постановлення незаконного рішення суду у цивільній справі, якщо в діях судді (суддів) встановлено склад злочину за обвинувальним вироком, що набрав законної сили (ч. 5 ст. 1176 ЦК); 3) на зобов’язання, що виникають на загальних підставах (ч. 6 ст. 1176 ЦК). В останньому випадку законом, про який ідеться, не повинні встановлюватись особливості, що стосуються підстав відшкодування шкоди, оскільки ці підстави визначені у ч. 6 ст. 1176 ЦК як загальні.
10. Викладене в попередньому пункті коментаря означає, що в частині визначення порядку відшкодування зберігає чинність Закон «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» [66]. Але в частині, в якій цей Закон суперечить Конституції України, він не може визнаватись чинним. По-перше, припис звертатись із заявою чи клопотанням про визначення розміру відшкодування до органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури, в результаті дій яких (у результаті дій посадових осіб яких) завдана шкода, обмежує доступ до правосуддя, суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [5]. Тому цей припис є нечинним. По-друге, звернення до цих органів з ініціативи потерпілого є можливим, але ж постанова, яка має бути винесена у місячний термін після такого звернення, не визнається Законом «Про виконавче провадження» [100] виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою. По-третє, передбачається можливість оспорення в суді зазначеної постанови або безпосереднього звернення до суду, якщо шкода завдана незаконним вироком суду. Але ж і суд постановляє при цьому лише ухвалу про визначення розміру шкоди, а не про стягнення її за рахунок коштів Державного бюджету України чи за рахунок підприємств, установ, організацій, яким майно потерпілого було передане безоплатно. Така ухвала не може бути підставою для стягнення коштів з Державного бюджету чи юридичних осіб.