![Шлях Богомола. Імператор повені [Романи] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/8/4/7/shlyah-bogomola-imperator-poveni-romani-download.jpg)
Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]
- Автор: Ешкилев Владимир Львович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6885-9
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]». Краткое содержание книги:
Події в романі «Імператор повені» відбуваються на сім століть пізніше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишає у спокої наш світ. Герой роману несподівано для себе стає обраним воїном, якому судилося протистояти древній і могутній Викрадачці Немовлят. Автор з тонкою іронією змальовує мандри героя світами. Адже хоча часи й змінюються, проте злодійський світ на ім’я Опадло все ще десь поряд з нами.
— Добридень, Маско! Добридень, Маско! Добридень, Маско!.. — повторювалося і множилося вулицями Картагени. Марципанова Акробатка чемно й моторно розкланювалася із зустрічними фігурантами, а прочанин з кожним кроком усе вдаліше копіював її привітальні вправи.
Вулиця, затиснута триповерховими палацами, несподівано улилася до круглої площі, прикрашеної бовванами невизначеної — а радше подвійної — статі, а також статуями страхітливо мускулястих чоловіків з настовбурченими у бік гермафродитів прутнями. Холодний гірський вітерець напинав червоно-сині веларіуми, натягнуті між портиками, що оточували забрукований простір. Велика будівля, притулена до схилу кораблеподібної скелі, вгадувалась за їхніми колонами. Її видовжені куполи підносилися над Картагеною, немов срібні шоломи велетенських охоронців.
— Славетний Катарактний Театр, — показала на куполясту споруду Сапфіра. — Увечері ми підемо туди по Німу Розвідницю.
— А що вона там робить?
— Вона теж грає у «Мнемозаврі».
— Кого?
— Танцюристку Таїс, бактрійку Айшу, Жанну Гентську, Матаатарі, Лукрецію Невес, Цюй Лі, Вальмару де Совінар, Магалу Фрай… Кожну жінку, котра танцює в обложеному Місті. Ми беремо сюжети для «Мнемозавра» з репертуару чотирьох світів.
Сапфіра завернула до бічного портика. Анемподест зауважив, що у центрі площі стоять мажі й вози з відпочиваючими опадлійцями. Їх було не більш як півсотні. Деякі спали під веларіумами, на бруківці.
— Що це за табір?
— Це — Карнавал.
Прочанина пересмикнуло від образи. Не для того він тут, щоби вислуховувати невдалі жарти. Помітивши його гримасу, Марципанова Акробатка підтвердила:
— Так. Ті, що на возах і під тентами, — офіційна частина Карнавалу. Як і встановлено від початку Сущого — на Ринковій Площі, у центрі міста.
— Але ж вони сплять.
— Карнавал триває вже триста років. Не можна ж безугавно веселитися три століття. Люди все ж таки.
— Карнавал триває задля Карнавалу?
— Не зовсім.
— А нащо?
— Для витіснення Абсолютного Зла злом звичайним. Адже Абсолютне Зло — це те, що після Карнавалу.
— ?..
— Зараз побачиш Музейну Колекцію і тоді вже все зрозумієш.
— Сподіваюсь, — промимрив Анемподест і ще раз озирнувся на сплячих карнавальників. Тепер він зауважив, що вози дуже старі, розсохлі, майже розвалені, а бруківку Ринкової Площі у кілька шарів вкривають ковдри, подушки і ліжники з козячої повсті. Великі смугасті коти вешталися тим ганчір’ям і хтиво нявкали.
Він задивився на котів і ледве не загубив поводиря. Сапфіра швидким кроком пройшла крізь портик і вже завертала у бічний провулок. Прочанин чимдуж побіг за нею. Обличчя під маскою одразу вкрилося потом. Він наздогнав дівчину перед чорним фасадом споруди, яка нагадувала костьол єзуїтів у Львові, але перевищувала його розмірами принаймні втричі. Над арковим входом вигинався щербатий напис:
PANTODAPE HISTORIA[134]
Напис дублювався ще кількома абетками, літери яких Анемподест вже бачив на моноліті у Райдужній Горі. Сапфіра потягла за кільце масивні двері й увійшла до Музею. Прочанин рушив слідом, попередньо перехрестившись і поклавши руку на держално кинджала.
Він очікував побачити величну залу, а опинився у маленькій, захаращеній шафами і комодами кімнатці. За масивним столом, що займав третину музейного передпокою, сидів добродій у довгому повстяному жупані і без машкари. Його невиразне, євнухоїдне обличчя було крейдяно-білим, круглі очі поглипували по боках. У піднесених бровах і густих зморшках лоба застиг задавнений переляк. Тільки ніс добродія був видатним: хрящуватим, з нервовими крильцями, які безперервно ворушилися, немов напнуті появою прибульців.
— Познайомся, Витискуваче, це — Пйотр Шун’ята, широко знана серед тутешніх племен і народів особа, — відрекомендувала добродія Марципанова Акробатка. — Ми ще називаємо його Гімнософістом[135] за його незбагненну любов до іноземної мудрості. У Східному Квадранті, уяви собі, деякі мудреці вважають, що праматірною субстанцією всіх світів була найзвичайнісінька Порожнеча… Так-от, три тисячі триста актів тому цей непереможний зух грав у «Мнемозаврі» Орфея, а дочка останнього Великого Стратега була тоді нашою Еврідікою. У нього, зрозуміло, нічого не вийшло з урятуванням коханої, й Еврідіку просто на сцені Театру зжер приблудний гоблін, що грав Владику Гадеса. Завдяки цьому-от героєві припинилася остання правляча династія Опадла.
134
P a n t o d a p e h i s t o r i a (лат.) — змішана історія.
135
В античну добу та у часи Середньовіччя гімнософістами називали індійських факірів (йогів) і всіх, хто практикував ритуали Ведійської релігії. Вважалося, що ведична мудрість (софія) формалізована лише у формі ритуальних пісень (гімнів).