Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]
- Автор: Ешкилев Владимир Львович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6885-9
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]». Краткое содержание книги:
Події в романі «Імператор повені» відбуваються на сім століть пізніше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишає у спокої наш світ. Герой роману несподівано для себе стає обраним воїном, якому судилося протистояти древній і могутній Викрадачці Немовлят. Автор з тонкою іронією змальовує мандри героя світами. Адже хоча часи й змінюються, проте злодійський світ на ім’я Опадло все ще десь поряд з нами.
Сапфіра рушила до застави мартоплясів, перестрибуючи повалені колони й розбиті капітелі. Прочанин пострибав за нею, зачіпаючись за гостряки мармурових уламків. Він уже не здивувався, коли міст виявився набагато ближчим, аніж здавалося з пагорба.
Обличчя охоронців прикривали червоно-чорні напівмаски. Довгі алебарди виглядали декоративно і навряд чи використовувалися колись за основним призначенням. Під веларіумом[133] було накрито стіл фруктами, вином та окостами. Анемподест подумки порівняв цю заставу з кострубатим вояцтвом Райдужної Гори і зрозумів, що мартихори і садхузаґи давно вже не турбували мостові укріплення Картагени. Він сповнився поваги до лев’ячих жуків та гномів.
— З поверненням! — вклонився дівчині найближчий охоронець.
— Добридень, Маско! — Акробатка відповіла прикладанням руки до серця. Мавпуючи її жест, охоронців привітав і прочанин.
— Що нового на Карнавалі?
— Глобус переселився.
Анемподест побачив, як виблідло обличчя Марципанової Акробатки. Запала незручна пауза, і мартопляс вдався до подробиць:
— Це сталося увечері, під час Вистави, і ніхто з Гільдії не очікував його переселення. Однак потім було знайдено Глобусів заповіт, де згадувалось якесь пророцтво про теперішні дні та переміни…
— Де заповіт?
— Його віднесено до Музею.
— Ми йдемо туди.
Охоронець догідливо кивнув і дав Сапфірі напівмаску. Інший мартопляс вручив таку ж іграшку Анемподестові. Машкару Акробатки прикрашав червоний трикутник, а прочанинова була розділена вертикальною рискою на дві половини. За прикладом дівчини учень авви Макарія начепив картонну мармизу й відчув, що не може дихати носом. Шнурівка стиснула потилицю.
Коли вони проминули арку, дівчина повідомила:
— Твоя маска називається Термінатор, а моя — Дефлорація. Якщо нас будуть кликати цими назвиськами, не дивуйся.
— Ці маски не випадкові?
— Забудь про випадковість. Вона заповіла нас Зумовленості.
Анемподест помацав стиснутий машкарою ніс і прошепотів:
— Тромб Зумовленості.
— Що?
— Тільки цитата.
Чим далі вони заглиблювалися у місто, тим химерніші архітектурні фантазії підносилися обабіч їхнього шляху. Опадлійське бароко здавалося невичерпним щодо оздоблення фронтонів, фризів, ніш, медальйонів та архітаврів. Кумедні малахітові мавпочки з рубіновими очима гасали між вікнами і підтримували карнизи, діабазові чаплі танцювали навколо гранітних рюмерів, алебастрові гобліни визирали з бірюзових, опалових та оніксових глибин ліґурійських, мавританських, турецьких лоджій, бронзові мартихори відкривали шаблезубі пащі на раменах рустованих контрфорсів, чавунні ґемони звивалися в судомах і показували небу викладені бурштином язики, жадеїтові хвости і нефритові геніталії, ховалися від небесного гніву під барабанами бань, шпилів та флюгерних кампанел; порцелянові галери плили мідними дахами, здіймаючи латунними веслами скляну піну, носи й вітрила бронзових галеонів вистромлювались з ростральних апсид і розсували колони, за якими чаїлися яшмові левіафани, мельхіорові коропи, обсидіанові кракени, ортоклазові восьминоги, теракотові ґорґули та залізні скорпіони. Вирізьблені з суворого сірого каменю лицарі вклякали перед мармуровими красунями, і велеможні базальтові посадовці грізно і зичливо підносили золоті скіпетри, держави, пергаменти і посохи над свинцевими і чавунними решітками, незчисленними, як піддані світових імперій. Анемподест заледве встигав здивуватись вибагливості чергової споруди, як наступний будинок перевершував її строкатістю фактур і кількістю витребеньок. Один з палаців прикрашали сороміцькі горельєфи, вирізьблені з рожевого каменю. Величезні мавпи (чи, може, волохаті клишоногі гостровухі дикуни) вигадливо дефлорували поставлених у різноманітні пози дбайливо зачесаних дівчат та хлопців. Задивившись на горельєфи, прочанин не зауважив чергового уламку під ногами і боляче вдарився. Він сприйняв біль як заслужену кару за неприпустиму цікавість і постановив собі не дивитись на оголені статуї.
Перед фасадами палаців були насаджені ялинки й невідомі йому пірамідальні дерева з густим сіро-блакитним листям. Сріблясті стовбури найбільших рослин обвивали бронзові ланцюги з гербами та прапорцями. Мармурові та гранітні створіння з хижими ликами, припнуті цими ланцями, сурмили в прозорі мушлі, охороняли широкі сходи палаців, балюстради і ковані брами.
Більшість споруд була занедбана, шиби розбиті або запилюжені, клумби позаростали бадиллям, але у двориках де-не-де чулися голоси, і на вулицях почали зустрічатися зграйки строкато вдягнених тубільців у незмінних напівмасках.
133
V e l a r i u m (лат.) — тент.