Історія польсько-українських конфліктів т.2

Цікавою є реакція суспільної маси на вбивства євреїв і на українську справу. Тут є велике зацікавлення, а громадська думка майже одностайна.

Усі засуджують жорстокість і безжалісність, з якими мордовано євреїв, але в цілому говориться, що «це історична кара прийшла на жидів». У душах населення нема стихійного протесту проти того, що сталось, нема гарячого співчуття, а є тільки холодне розумове засудження вбивства слабкого на цей момент противника. Люди мають відразу до виконавців та холодне ставлення до євреїв і поспішають їм допомогти, наражаючи власне життя на небезпеку. Однак у ставленні до єврейського загалу існує підсвідоме задоволення, що у польському організмі не буде євреїв.

До українців повсюдно вороже ставлення. Тут нема жодної дискусії на тему політичного лібералізму у ставленні до українців. Кожна програма, що проголошує потребу принципового вирішення української справи, маючи на увазі, що єдиними господарями на цій землі можуть бути тільки поляки, знаходить у суспільстві найширшу підтримку. Будь-яка спроба тієї чи іншої політичної автономії цих земель заздалегідь приречена на невдачу. Із союзниками німців ніхто тепер і пізніше не захоче мати щось спільне. Якщо хтось захоче зайняти іншу позицію, то програє у нинішньому суспільстві, хоча б і був якнайпопулярнішою особою.

Коли йдеться про українців, то варто познайомитися з поглядами політичних груп, які діють на цій території.

Стронніцтво Народове (Народова партія. — Ред.) видало «Зауваги щодо української справи». Ця праця містить 14 сторінок машинописного тексту.

У передмові автор відкидає помилкову, на його погляд, тезу, що «українське суспільство Східної Малопольщі ділиться на дві різні групи, з яких одна є пасивною селянською масою, дуже опортуністичною, яка шукає прямі вигоди, інша — це політично активна інтелігенція і напівінтелігенція, яка разом з кліром надає руху всьому народу і визначає політичний напрям його діяльності». Навпаки, стверджує автор, «є незаперечним фактом, що між українською інтелігенцією і українським селянством є координація діяльності, думки і тісна співпраця, про яку в польському суспільстві нікому й не сниться».

Далі автор стверджує факт, що українці 70 років співпрацюють з німцями, що «головний і перший ворог українського народу — це поляк».

Короткий абзац присвячено українській справі у польській державі. «Польський уряд проводить проукраїнську політику, підтримує їх національно-економічний рух, що не перешкодило йому в певний час провести пацифікацію серед українців».

Об'єктивно представлений період більшовицької окупації, коли це «українське населення тимчасово стає господарем становища». «Двори падають від грабунків українського селянина, вигнання інтелігенції з сіл і містечок, грабування до останку всього надбання кооперативного руху і масове захоплення всієї торгівлі через українську кооперацію». «Українці і євреї становлять головний корпус радянської адміністрації, на селі радянську владу захоплюють переважно українці, і також українською є міліція. Переважно їхніми руками здійснювалось вивезення польських колоністів і сільської інтелігенції в лютому 1940 р.».