Тореадори з Васюківки
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Тореадори з Васюківки». Краткое содержание книги:
— Дурень ти,— спокійно казав дід.— Та що там ті козаки без гречкосіїв варті були... Хто б їх годував? З голоду повмирали б... А як була земля наша в скруті, тоді не лише козаки, а й гречкосії йшли її боронити, брали коси, брали вила і незгірш козаків били ворога.
Але на Яву дідова агітація не впливала. Бурмочучи: «Та-а... Не могли хоч би на бабі козацького роду оженитися...» — похмурий Ява ішов геть.
— І все їм нове, нове треба! Не могли ще трохи у старій хаті пожити,— крізь зуби цідив Ява, з ненавистю дивлячись на новісінький, під бляхою свій будинок.— Може, і в нас на сволоку було щось написано... Дід же старий: багато знає, а ще більше забув...
Ява не міг примиритися. Ява страждав. Тим більше, що Карафолька ходив, задерши носа, і тільки чвиркав крізь зуби слиною у наш бік (словами зачіпати боявся, бо знав, що ми, незважаючи на предка, набили б йому пику).
Та його задраний ніс і чвиркання крізь зуби можна було б пережити.
Але він дошкулив нам іншим. Він організував на вигоні «Запорізьку Січ»... Військо було набране лише з «нащадків». І кошовим одноголосно обрали Карафольку.
У вишиваній сорочці, у широченних червоних шароварах, в яких його брат танцював колись у самодіяльності, у старезній дідовій папасі, що в ній уже багато років неслися кури (та то байдуже!), гарцював Карафолька перед своїм військом, водив його у походи, влаштовував гульбища і козацькі розваги.
Ми сиділи в кущах і слухали, як долинав з вигону бадьорий запорізький марш:
Ой чи пан, чи пропав — двічі не вмирати,
Гей, нумо, хлопці, до зброї! На герць погуляти, слави здобувати.
Ми скреготали зубами.
Ми ніколи не відчували себе такими самотніми, ображеними і нещасними. Ми, саме ми, за своєю вдачею мусили бути кошовими отаманами...
Ми, а не відмінник Карафолька. Ех, зацурпелити б йому зараз у носа його задраного!..
І щоб же йому таке заподіяти, чим би ж його під... той, підкандичити!..
— Слухай, Яво,— стрельнуло мені раптом.— Ти пам'ятаєш «Лист запорожців турецькому султанові»?
— Га? Ну й що?
■— Напишімо їм такого листа.
— Як? Вони ж самі запорожці.
— Які вони в біса запорожці! Хіба вони справжні? Фальшиві вони. Самозванці. Подумаєш, предки!.. Так і напишем: предки ваші хороші, а ви чорті-що... Текст листа запорожців у мене дома є — у книжці «Україна сміється». Перелицюєм і буде — во!
— Ходім!
Взявши у мене текст, ми пішли до Яви. Бо у нього над столом якраз висіла картина Рєпіна «Запорожці». Сівши під картиною і дивлячись, як ото весело писали запорожці листа султанові, ми почали писати свого листа.
То була каторжна робота.
І от нарешті після довгих мук народився «Лист справжніх запорожців фальшивому лжекошовому, плюгавому відміннику Карафольці і його задрипаному військові»:
«Ти — шайтан дурепський, проклятущого чорта брат і товариш і самого люципера секретар! Який ти в чорта лицар? Який ти запорожець, та ще й кошовий? Слинько ти шепеляве! Дірка од бублика! Реп'ях ти з хвоста собачого! Латка на подертих штанях, шмат відміника недо-гризенний! Твого зачуханого війська ми не боїмось, землею і водою будем битися з тобою! Не козаком тобі називатися, а у ляльки з безштаньками гратися! Не годен ти доброго слова, хай з'їсть тебе руда корова! І в голові в тебе не мізки, а полова, опудало ти городнє. Отак ми тобі відказали, плюгавче! І за це поцілуй нас у брудні по-репані п'яти, свиняче порося ти! Ось-ось-о!»
Ми написали це все великими літерами на півтораметровому сувої шпалерів, що лишилися після будівництва нової хати. До сувою на грубезній мотузці замість печатки причепили суху балабушку — вийшло, на наш погляд, дуже здорово.
Виспівуючи губами: «Трум-пу-ру-рум-пум-пум-пум!» — ми пішли на вигін і урочисто вручили Карафольці «пергамен».
Ми були певні, що авторитет Карафольки після нашого листа впаде й загуркоче, як порожнє відро.
Але того ж дня ми одержали дуже стриманого і ввічливого листа-відповідь:
«Дорогі друзі! Ви лаєтесь дуже красиво, але тільки тому, що ви не козацького роду і вам прикро. Ми прекрасно це розуміємо. Ми залюбки прочитали вашого листа і навіть згодні прийняти вас у своє запорізьке військо писарями — хоч у вас і двійки з мови.
Між іншим, «недогризений» пишеться з одним «н», а «відмінник», навпаки, з двома (див. правило подвоєння приголосних, підручник граматики, стор. 4, § 23).
З привітом.
За дорученням славного війська запорізького кошовий Степан Карафолька».
Це було гірше, ніж якби він кожного з нас привселюдно потоптав ногами.