За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Вон туда, шагом марш, — показавши рукою, розпорядився солдат. Мене відвели метрів двісті вперед. А там посеред карликових кущів над ямою стояло біля десяти солдатів і офіцерів.

— О, наконец-то и нам дали работу, — радісно закричали солдати і офіцери. І в ту ж мить, оточивши мене, скрутили руки назад і дуже сильно затиснули в автоматичні наручники. А тоді я відчув сильний удар із-заду по шиї. Я впав ниць у яму. Там по мені топталися, ставали на хребет і з усієї сили підскакували, щоб таким способом потрощити мені позвоночники. Копали чобітьми в боки, били по голові. Пізніше підійшли три генерали. Солдати виструнчились і стояли, мов укопані.

— Это тот самый? — спитав один генерал.

— Да, да, это он, — відповів другий.

— Как твоя фамилия? — запитав третій.

— Я рук не чувствую, — відповів я.

— Смотрите, у него руки чернеют. У кого ключи? Ослабить ему наручники, — розпорядився генерал.

Ключів шукали і перепитували один в одного хвилин п'ятнадцять, але нарешті знайшли і послабили мені наручники. Тоді я сказав своє прізвище, але генерали вже не слухали мене і відійшли геть.

Через хвилин десять привели до мене в яму медфельдшера Козлавскаса.

— О, видишь — комитетчик, волосы себе отрастил, — сказав один офіцер і, схопивши його за волосся, вдарив ногою в живіт. Козлавскас скорчився і впав. Тоді всі кинулися бити Козлавскаса. Пізніше привели до нас ще одного українця (його прізвище я забув) і почали бити його.

— Встать! — скомандував нам якийсь офіцер.

Ми встали.

— Следуйте вперед вот в этом направлении, — показавши рукою, сказав офіцер. Ми мовчки пішли. Нас конвоювало троє солдатів. Один раз конвойний солдат вдарив мене навсторч прикладом з такою силою, що я впав і на якусь мить втратив притомність.

За метрів п'ятсот стояв «воронок». Задні двері у «воронку» були відкриті і збоку біля них стояв якийсь здоровий лейтенант.

— Заходите по одному, — сказав офіцер. Першим пішов Козлавскас. Якраз у ту мить, як Козлавскас підняв ліву ногу, щоб ступити на східець «воронка», лейтенант зо всієї сили вдарив його чоботом між ноги, в найболючіше місце. Козлавскас впав і втратив свідомість. Солдати вкинули його у «воронок» і там почали бити, рвати волосся з його голови. 3 другим зробили те саме. Лейтенант влучив його в те саме місце, що і Козлавскаса. Останнім пішов я. Лейтенант затиснув зуби і відставив свою праву ногу назад для відповідного розмаху. Але я, підійшовши до «воронка», піднявся на сходинку «воронка» не на ліву нову, а на праву, і тому лейтенант своєю ногою вдарив мене не між ноги, а в зад, і я бистро вскочив у «воронок».