Помста професора Моріарті
- Автор: Гарднер Джон Эдмунд
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1995, №7-9
- Переводчик: Андрей Иванович Евса
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Помста професора Моріарті». Краткое содержание книги:
Раптом на вулиці загуркотіли колеса, повіз зупинився біля будинку. Почулись голоси — принаймні один з них знайомий.
— Він стомився грати мою роль з цією жінкою, — прошепотів Холмс. — І, здається, вчасно. Мерщій нагору! Ми візьмемо його на першій площадці.
Спритно й безгучно, мов кіт, Холмс кинувся широкими сходами нагору, Кроу поспішив за ним. Вони ледве досягли площадки, коли вхідні двері відчинились і стало виразно чути кроки Моріарті.
Детективи принишкли на темному п'ятачку і прислухалися. Кроу ледве стримував дихання.
Моріарті мугикав із закритим ротом набридливу мелодію «Дівчисько-дівчисько», яку співали всі хлопчаки, чи якусь іншу подібну нісенітницю. Він повісив на вішалку пальто, взяв лампу й почав підійматися сходами нагору.
Кроу напружився й повільно підняв руку з револьвером. Холмс приклав палець до губів.
Високо тримаючи лампу, Моріарті минув поворот на сходах. Лампа осявала його обличчя — обличчя Шерлока Холмса.
Коли Моріарті ступив на площадку, Холмс ступив крок уперед.
— Містер Шерлок Холмс, якщо не помиляюсь? — м'яко, але з погрозливими нотками в голосі, запитав він.
Моріарті відсахнувся, схопивсь за поруччя, аби не впасти, й підняв лампу вище. Кроу, тримаючи револьвер напоготові, став поряд із Холмсом. Такого видовища йому бачити не траплялось — Холмс і Моріарті стояли один навпроти одного, один в образі другого.
Професор сердито вигукнув:
— Гра, Холмсе! Мені слід було подбати про вас ще в Райхенбаху, а не грати далі.
— Смію нагадати, — заперечив Холмс, — що ви самі тоді, здається, мало не опинились у руках присутнього тут мого друга, містера Кроу. Сподіваюсь, він вам знайомий? Та вже цього разу, за якийсь місяць, на вас таки чекає шибениця. А зараз, будь ласка, пройдіть до вітальні, зітріть з обличчя фарбу, зніміть мастику і дайте змогу інспекторові надіти на вас наручники. Маю вас поздоровити: ви досягли чудової подібності!
Моріарті нічого не лишалось, як під дулом револьвера, попереду двох детективів, пройти до вітальні. Холмс підійшов до каміна, в якому ще жеврів вогонь.
Моріарті стояв посеред кімнати, і губи його ворушилися, шепочучи брудні прокльони.
— Надіньте на цього мерзотника наручники, Кроу, — весело промовив Холмс. — А тоді продовжимо.
— Потримайте револьвера, Холмсе, — відказав Кроу, дістаючи наручники, що були в нього напоготові у задній кишені. — А ви, добродію, поставте лампу на піаніно. — Він ледь обернувся до Холмса, аби передати йому револьвер, і на секунду втратив пильність.
— Ставлю! — вигукнув Моріарті й щосили пожбурив мідний світильник, так що він брязнув об стіну, пролетівши за якихось кілька сантиметрів од голови Холмса.
— Стріляйте, Кроу! Стріляйте! — вигукнув Холмс, відскочивши від розбитої лампи, з якої виливався гас і вогнем розтікався по килимі.
Кроу вистрілив, але не влучив. А Моріарті був уже в дверях.
— За ним!
Двері грюкнули. Моріарті зовні обернув ключ, клацнув замок, і вони лишилися в охопленій полум'ям кімнаті.
— Двері, Кроу! Ламайте двері!
За дверима почувся глузливий сміх, а затим кроки Моріарті на сходах.
— Бога ради, двері, Кроу! — гукав Холмс. — А то ми тут засмажимося живцем!
Проклинаючи себе за дурість, Кроу вдарив плечем у двері. Плече пронизав біль, але двері навіть не здригнулися. Для дубових дощок та міцного замка ваги тіла Кроу було не досить.
На площадці Моріарті зупинився й обперсь об стіну. Він важко дихав і вже не сміявся. Гуготіння полум'я у вітальні ставало гучнішим. Моріарті заходився здирати мастику й приклеєне волосся, щоб позбутися подоби свого ворога. «Мастика на обличчі Холмса ось-ось почне пузиритися», — майнуло йому в голові. Він потягнув носом повітря й відчув запах диму.
Переляк від зустрічі на сходовій площадці з двійником ще не минув. На мить професорові здалося, ніби його переслідує привид рідного брата.
Важкі удари в двері почастішали. «Ага, щури, попалися!» — зловтішно подумав він і, вже ступивши на східці, раптом згадав про Марту. «А може, біс із нею, з прислугою?..» Почулися крики, тепер уже з вулиці: «Пожежа! Пожежа!..» Марті було дещо відомо про Бермондсі. Якби її врятували, вона могла б навести на нього поліцію.
Професор повернув назад і, перестрибуючи через три східці, побіг нагору, до мансарди. Він безцеремонно стяг обох жінок з ліжок, наказуючи не турбуватись про свій вигляд, а хапати одіж і бігти за ним, рятуватись. Приголомшені Марта й друга служниця навпомацки йшли за професором. Коли всі троє досягли нижньої площадки, у вітальні почувся брязкіт розбитого скла.