Помста професора Моріарті
- Автор: Гарднер Джон Эдмунд
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1995, №7-9
- Переводчик: Андрей Иванович Евса
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Помста професора Моріарті». Краткое содержание книги:
Знадвору почувся гуркіт коліс. Ангус Кроу підійшов до вікна. Людей на вулиці було мало, але він міг заприсягтися, що помітив тіні, які чаїлися на протилежному боці, й постать, що, скрадаючись, рухалася від під'їзду до під'їзду.
Кеб зупинивсь, і з нього на тротуар ступив пасажир — високий, худий і сутулий чолов'яга. Коли світло газового ліхтаря впало на його обличчя, Ангусові Кроу перехопило подих. Він двічі бачив цього чоловіка раніше, а словесний портрет знав, мов свою долоню. Кроу був певен, що капелюх прикриває високий опуклий лоб та запалі очі професора Моріарті, «Наполеона злочинного світу», що в цій подобі часто з'являвся перед своїм «військом».
Кроу стиснув у руці револьвер, одступив од вікна й став чекати, що буде далі. Моріарті перейшов на протилежний бік вулиці, до під'їзду, де Кроу раніше помітив був тінь жебрака.
Там професор постояв кілька хвилин, киваючи головою, — як видно, з кимось розмовляв, — потім обернувсь, і світло впало на його обличчя. Це був, безперечно, Моріарті. Тепер він ішов назад, до будинку 221-Б.
Внизу стукнули двері, і Кроу почув кроки, що весь час виразнішали. Він кинувся до дверей і, тримаючи револьвер напоготові, затамував віддих.
Двері відчинились, і Моріарті ввійшов до Холмсової кімнати.
— Стояти, сер! Ані руш! — вигукнув Кроу. — А то стрілятиму.
— Благаю вас, любий Кроу, не будьте таким агресивним! — голосом Холмса мовив той, хто, безперечно, був його ворогом.
Очі в Кроу полізли на лоба, щелепа одвисла, револьвер зробився важким і потяг руку додолу.
— Холмс?! — вигукнув Кроу.
— Власною персоною, — відказав Холмс, знімаючи капелюха, під яким, як і думав Кроу, був високий опуклий лоб.
— Викапаний Моріарті! — розглядав Кроу детектива, що стояв перед ним.
— Сподіваюсь, це так і є, — посміхнувся Холмс. — Якщо Моріарті може прибрати мою подобу, то чому мені не вільно перевтілитись у нього? Протистояння буде на рівних, еге ж?
— Ну просто дива Господні! Холмсе, це ж таке мистецтво!
— Елементарно, Кроу. Звична майстерність доброго актора. Хоча, мушу зізнатися, в мене це виходить краще, ніж у багатьох із них. Підійдіть до вікна. Гадаю, я пошив у дурні отих бевзів унизу.
Він поманив Кроу до високого вікна.
— Я бачив вас на вулиці. Що ви там робили? — запитав Кроу.
— Перемовився зі «сліпим» Фредом. Він, звичайно, взяв мене за свого хазяїна. Я попередив його, що після того, як увійду в цей будинок, звідси за кілька хвилин один по одному вийде троє хлопців. Наш приятель Фред, а також Обідранець Сим та Бен Таффнел мають піти назирці за кожним із них. А хлопці, певен, поводять їх містом. Гляньте, онде вони.
Як Холмс і казав, три патлаті підлітки вийшли з будинку й розміреною ходою подалися в різних напрямках. Холмс і Кроу бачили: три постаті вислизнули із своїх схованок і пішли назирці.
— На ніч їм роботи вистачить, — потираючи руки, мовив Холмс. — Можемо їхати на Алберт-сквер, не боячись хвоста.
На прохання Холмса, місіс Гадсон подала їм пива та холодного м'яса, і вони добре повечеряли. Жуючи м'ясо, Кроу раз по раз зиркав на свого компаньйона, ледве вірячи, що це справді Холмс, — так майстерно замаскувався великий аналітик.
Виїхали вони відразу по півночі, залишили кеб на Ноттінг-Гіллі, подолали решту відстані пішки й були на Алберт-сквері за п'ятнадцять хвилин до першої.
— Ходімте в підвальне приміщення, — прошепотів Холмс, коли вони попід стінами наблизились до будинку. — Слуги, гадаю, сплять, але все одно прошу вас — якомога тихіше.
Біля дверей Холмс видобув з кишені відмичку, вставив у замок і відчинив двері.
— Постіймо хвилину, — знову прошепотів він, коли вони ввійшли. — Дамо очам звикнути до темряви.
У кухні, де вони опинилися, пахло свіжим печивом і смажениною.
— Професор непогано харчується, — буркнув Холмс. — Хай я провалюся на цьому місці, коли м'ясо не найвищого гатунку.
Поступово Кроу почав розрізняти обриси предметів довкола.
— Сходи — там, — кивнув Холмс. — Ви помітили відсвіт лампи? Вона — у вестибюлі. У нас є час обшукати кабінет Моріарті, хоча, гадаю, ми не знайдемо там нічого вартого уваги. Кілька років тому я вже якось переглядав його папери.
Вони піднялись сходами нагору. Світло лампи допомагало їм орієнтуватися.
Пішло на другу годину ночі.
— Гадаю, ми маємо дві-три години, — тихо мовив Холмс. — Часу досить, тож, аби не нудьгувати чекаючи, займімося чимось.