Помста професора Моріарті
- Автор: Гарднер Джон Эдмунд
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1995, №7-9
- Переводчик: Андрей Иванович Евса
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Помста професора Моріарті». Краткое содержание книги:
ЛОНДОН — ПАРИЖ
Вівторок, 4 травня — п'ятниця, 14 травня 1897 року
УСЕ НАВПАКИ
— Дозвольте розважити вас історією, що, можливо, декому з вас уже відома, — сказав Моріарті, звертаючись до тих, кому міг звірити свої найпотаємніші думки.
У залі будинку на Бермондсі зібрались Ембер, Лі Чао, Берт Спір, Гаррі Аллен та брати Джекобси.
— А потім я покажу вам маленьке диво, — вів далі Моріарті. — Ви, звісно, пам'ятаєте: невдовзі після повернення з Америки я просив повідомляти мене про все, що стосуватиметься жінки на ім'я Ірена Адлер. Так от, — Ембер може це потвердити, — місіс Адлер тепер у Лондоні, вигідно влаштована у невеличкому котеджі на Мейда-Вейлі.
Ембер кивнув. Його лисяче обличчя виражало самовдоволення людини, втаємниченої в найделікатніші плани зверхника.
— Ірена Адлер — жінка з минулим, якщо ви розумієте, що я маю на увазі, — чаруючим голосом говорив Моріарті. — Свого часу — відома співачка, мала чудове контральто, виступала навіть у Ла-Скалі й деякий час була примадонною Імперіал-опери у Варшаві. В той же час Ірена Адлер удалася трохи авантюристкою. — Професор побіжно посміхнувся. — Її не дуже важко привернути до нашого табору. Вона стала б гідним членом сім'ї.
Моріарті багатозначно помовчав, тоді сказав:
— Хочу, щоб ви знали: цю жінку я дуже поважаю за її сильне, подібне моєму, почуття власної гідності. Вісім чи дев'ять років тому вона перехитрувала містера Шерлока Холмса. Містер Холмс, хоча й відомий своїм стриманим ставленням до прекрасної статі, тут також перейнявся великою повагою. В той період, коли інтереси Ірени Адлер і Холмса зіткнулися, вона вийшла заміж. Її чоловік, Годфрі Нортон, був адвокат. Після того дещо квапливого одруження вони одразу переїхали до Швейцарії, тоді до Франції й прожили там три чи чотири роки. Потім сталася трагедія. На південних схилах Монблану їх зненацька захопила снігова лавина. Містер Нортон загинув, а його дружина кілька місяців була між життям і смертю, хоча газети повідомили, ніби вона теж загинула.
На жаль, містер Нортон залишив удову не дуже забезпеченою. Вона втратила свій винятковий голос, була майже зламана морально, жила останні роки дуже ощадливо й не мала бажання повертатися до вищого світу. Вам буде приємно почути, панове, — посміхнувся Моріарті до своєї аудиторії, — що все це змінилося завдяки старанням взірцево доброзичливої людини, холодного аналітика Шерлока Холмса.
Ембер порозуміло кивнув, інші здивовано втупились у Моріарті.
— Якщо ви не заперечуєте, — задоволений справленим враженням, вів далі він, — я хотів би відрекомендувати вас нашому гостю, який ушанував нас, скромних людей, своїми відвідинами. Я приведу його, але це забере двадцять-тридцять хвилин. Тим часом випийте по чарці. Будьте терплячі! — Вклоняючись, мов актор, професор подався до тієї частини відремонтованого будинку, де подовгу затримувавсь останнім часом.
Члени «преторіанської гвардії» розмовляли наповнювали свої чарки, намагалися випитати у Ембера додаткові подробиці до того, що їм розповів професор, але хитрий Ембер мовчав.
Минуло хвилин двадцять п'ять.
— Панове, — почули вони за дверима голос професора. — Маю честь відрекомендувати вам містера Шерлока Холмса з Бейкер-стріт.
Двері відчинились, і до кімнати ввійшов Шерлок Холмс.
Всім аж заціпило. Перед злочинцями справді стояв смертельний ворог Джеймса Моріарті — висока, худа постать, проникливий погляд, горбкуватий ніс, квадратне підборіддя, знайомі жести пещених рук.
— Ось ми й зустрілися, добродії. Бачу, Лі Чао, ви задоволені, щойно скуштувавши вашої національної страви. А ви, Спіре, якщо це ваше справжнє прізвище, потішені ранковою прогулянкою біля річки? А наші добрі друзі, брати Джекобси, здається, саме зіграли партію в більярд.
Бертрам Джекобс рвучко сіпнувся, ладний кинутися на гостя, але Холмс голосом Моріарті зупинив його:
— Спокійно, Бертраме, вам нічого не загрожує. — Голова Шерлока Холмса ледь хиталася, губи зламались в усмішці, притаманній професорові Моріарті. — Хіба це не вершина мого перевтілення? — запитав він гордо.
Ірена Адлер була в захваті від будинку на Мейда-Вейлі — маленький, чепурний, затишний, зі смаком умебльований. Тут було все, чого могла бажати жінка, в тім числі й чудова служниця, яку звали Гарріет.
Уже тут Ірена Адлер одержала ще' одного, дуже ніжного листа від містера Шерлока Холмса. У вазах стояли свіжі квіти. Маленький екіпаж був у її розпорядженні о будь-якій годині дня і ночі. В кінці листа Холмс писав: «Зараз я надзвичайно заклопотаний важливими справами, але відвідаю вас при першій же нагоді».