Володар драконів

— Залиш його в спокої! — різко сказав Бен. — Він зовсім змерз, не бачиш, чи що? — Застиглими пальцями, яких не могли зігріти навіть рукавиці ченців, Бен потягнувся до термоса з чаєм і обережно влив ковток у рот Мухоніжки, а потім сьорбнув сам. Його мало не знудило від незвичного смаку, зате всередині розлилося приємне тепло. Лунг стояв, не відриваючи погляду від поверхні озера.

— Ми у будь-якому разі його випереджаємо! — сказала Сірчана шкурка. — Адже це чудовисько не вміє літати.

— Ми б його випереджали, якби тут не було води, дурепо ти гостровуха! — накинувся на неї Мухоніжка. Після чаю він вже не трусився так сильно. — А там внизу, як на тебе, не вода? Він, ймовірно, вже тут і спостерігає за нами!

Усі налякано мовчали.

— Тоді виникає проблема, — буркнув Бур-бур-чан. — Мені ж не варто показувати вам вхід до печери на очах у Золотого, як ви вважаєте?

— Ні, — похитав головою Лунг. — Він без того вже занадто багато від нас дізнався. Увійти в печеру ми зможемо, тільки коли переконаємося, що Кропивника тут ще немає, — він тривожно подивився на озеро і пробурмотів:

— Невже ми справді привели його сюди?

Долина була навіть прекрасніша, ніж у його мріях.

Лунг подивився на Поділ неба, перевів погляд униз на море блакитних кольорів і вдихнув їхній аромат, що долинав навіть сюди. Потім він прикрив очі — і відчув, що поруч із ним інші дракони. Він відчував це так само ясно, як аромат квітів і холодне нічне повітря. Коли Лунг знову розплющив очі, вони були темні від гніву. З його пащі вирвався рик. Друзі злякано подивилися на нього.

— Я лечу вниз, — сказав дракон. — Сам. Якщо Кропивник там, він здасться.

— Дурниці! — злякано вигукнула Сірчана шкурка. — Що ти верзеш? Ну, здасться він — і що, ти збираєшся битися з ним сам-на-сам? Він просто тебе зжере, а ми до кінця днів залишимося сидіти на цих скелях, де жодного гриба не росте. Ми хіба за цим пролетіли півсвіту? Ні, так не піде! Якщо летіти вниз, це має бути хтось, кого він не помітить!

— Вона права, Лунгу, — сказав Бен. — Хтось із нас має спершу з’ясувати, чи не зачаївся Кропивник в озері. І якщо він там, ми повинні відвернути його увагу, щоб ти міг непомітно пробратися з Бур-бур-чаном у Драконову печеру.

— Правильно! — Луї Довгохвостий вискочив із рюкзака Бена, стрибнув йому на коліна і змахнув короткими лапками. — Я йду добровольцем! Справа честі! Із задоволенням! Це завдання спеціально для мене!

— Аякже! — Сірчана шкурка презирливо штурхнула його в бік. — Щоб ти нам знову розповів, що його там немає, як минулого разу?

Щур сердито глянув на неї.

— Усі ми робимо помилки, вухата! — скривився він. — Але цього разу я прихоплю із собою гомелькноса! Адже він, мабуть, знає всі штучки свого колишнього господаря, га?

Мухоніжка зіщулився.

— Я? — перепитав він. — Я? На цій машині? Але ж…

— Чудова думка, Мухоніжко! — вигукнув Бен. — Ви з ним обидва такі маленькі, що він вас напевно не помітить.

Мухоніжка здригнувся.

— А якщо ми його побачимо? — запитав він тремтячим голосом. — Якщо він справді причаївся десь там унизу? Хто нас тоді врятує?