Володар драконів

— Що ж, — Барнабас Візенгрунд підлив собі кави, — через два місяці у вас почнуться канікули, і ми вирушимо на пошуки Пегаса. Я натрапив на багатообіцяючий слід, неподалік стародавнього Персеполя. Звідти не так вже далеко до села, де живе Зібеїда. Я думаю, Лунг, якщо все буде гаразд, через місяць буде зі своїми драконами в Гімалаях. А що, коли я попрошу нашого приятеля Луї Довгохвостого передати йому до Подолу неба вісточку, що через два місяці ми можемо зустрітися з ним у Зібеїди? — професор обернувся до Бена. — Ти добре вивчив його швидкість. Як ти гадаєш, обернеться він до того часу?

— Можливо! — Бен через хвилювання мало не перекинув своє какао. — Я навіть впевнений. Чуєш, Мухоніжко? Ми, може, через два місяці побачимо Лунга!

— Дуже радий, — відповів Мухоніжка, сьорбаючи чай з наперстка, що стояв перед ним. — Боюся лише, що заодно ми побачимо також Сірчану шкурку, і вона знову буде доводити мене до сказу.

— Ми їй не дозволимо, — сказала Гіневер, відламуючи йому крихту печива. — Щойно вона надумає тебе ображати, ми заберемо у неї гриби, які ми їй насушили.

Бен підійшов до вікна і подивився на небо. Два місяці. Можливо, через два місяці він знову полетить на спині Лунга. Він зітхнув. Два місяці можуть бути довгими. Дуже довгими.

— Ходімо, — сказала Гіневер, спираючись поруч із ним на підвіконня. — Ходімо в сад, пошукаємо сліди фей.

Бен відірвав погляд від порожнього неба.

— Я бачив вчора парочку біля ставка, — сказав він.

— Чудово, — Гіневер потягла його за собою до дверей. — Саме туди ми спершу і сходимо.