Володар драконів

І Лунг полетів. Він розправив крила — і рвонувся до озера.

— Ні! — з жахом загорлав Мухоніжка. — Луї! Луї! Лунг летить до нас.

— Прокляття! — вилаявся щур, ухиляючись від лапи Кропивника. — Він гадає, що нам потрібна допомога. Тримайся міцніше, Мухоніжко!

Луї вивернув літак круто вгору і описав мертву петлю навколо роззявленої пащі Кропивника. Потім він здійнявся вище і описав ще одну і ще, тож у Мухоніжки шлунок бився вже десь у горлі. Гомункулус подивився вниз, де борсався у воді його колишній господар. Потім він перевів погляд і побачив, як Лунг нерухомо застиг у повітрі.

— Лети ж, ну, будь ласка, лети до печери! — прошепотів Мухоніжка, хоч від страху перед Кропивником серце у нього калатало як скажене, а рев чудовиська роздирав вуха.

— Ну як? Він повернув? — крикнув Луї, безстрашно виписуючи спіраль навколо шиї Кропивника.

Лунг повернув. Він стрілою мчав геть, а золотий дракон тим часом не помічав нічого, крім літачка, цієї дурної маленької істоти, в якої вистачало нахабства над ним знущатися.

— Полетів! — гукнув Мухоніжка. Голос у нього тремтів від радості. — Полетів назад, до гір.

— Чудово! — сказав Луї, піддав газу і промчав у Кропивника між ніг. Той ударив обома лапами одразу, намагаючись збити літачок, але броня у нього була дуже важка, і він гепнувся, важко дихаючи, назад у воду.

Мухоніжка бачив, як Лунг підносився все вище, як він сідав на вкритий снігом схил — і раптом зник. Зник, наче його й не було.

— Щуре! — крикнув гомункулус. — Перемога! Лунг зник. Він у печері, — важко дихаючи, він опустився в крісло. — Можеш повертати назад!

— Повертати назад? — крикнув Луї. — Коли тут так весело? Ну ні, зараз тільки все почнеться! — він описав широку дугу і полетів просто на роги Кропивника.

— Що ти робиш? — заціпенів Мухоніжка.

Кропивник здивовано підвів голову, примружився і втупився у маленьку літаючу істоту, яка знову мчала на нього, як розлючений шершень.

— Ще коло! — крикнув Луї. — Повний вперед! — Він пролетів так близько від броньованого лоба Кропивника, що Мухоніжка скотився між крісел і закрив обличчя руками.

— У-у-ух! — горлав щур, облітаючи роги Кропивника. — Це тобі не гори обміряти! У-у-ух!

Золотий дракон, сопучи, закрутився навколо своєї осі. Він повертався, роззявляв пащу, кидався знову і знову — і щоразу хапав зубами лише нічне повітря.

— О-го-го! — кричав Луї, метляючись навколо Кропивника, який крутився у воді, як дресирований ведмідь. — О-го-го! Твій колишній господар, схоже, трохи постарів, а, гумельпікусе? Щось він не дуже жвавий, — він помахав у вікно кабіни. — До побачення! Лягай назад у болото, бовдуре, і лежи, поки не заіржавієш! — І він спрямував літак вертикально у небо, так що бідний Мухоніжка перестав розрізняти, де у нього п’яти, а де ніс.