Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Більшість національних держав не є етнічно чи лінгвістично однорідними; наприклад, Ельзас-Лотарингія входить до складу Франції, Каталонія — Іспанії, а Південний Тіроль — Італії. Проте згадані національні держави із громадянською дефініцією національності існують давно, вони є членами Європейського Союзу, де кордони всередині Шенгенської зони важать небагато. Російська ж ідентичність залишається примордіальною, етнічною і ґрунтується на мові та культурі, а отже, більше нагадує Європу до Другої світової війни. Країни, що визначають власні ідентичності таким чином, прагнуть об’єднати носіїв однієї мови — чи то німецької у 1930-х роках, чи російської нині.

Донбас, як і Крим, завжди мав амбівалентні стосунки з рештою України. Теодор Фрідґут, який писав за два десятиліття до теперішнього конфлікту, констатував, що після більшовицького перевороту 1917 року питанню «про приналежність [регіону] радше до Росії, а не до незалежної України судилося відіграти центральну роль у політиці на Донбасі»[702]. У часи великих зрушень довкола питання про лояльність Донбасу виникала напруга. У 1918 році більшовиками була створена «Донецько-Криворізька радянська республіка» (ДКРР), що претендувала на автономію у складі Радянської Росії, проте Ленін наполіг на приналежності її території Радянській Україні. Свого часу до цих фактів апелював Путін, намагаючись довести, буцімто Ленін змусив Донбас приєднатися до України[703]. На Донбасі було 33 пам’ятники провідникові «ДКРР» Артему (Федору Сергєєву), у тому числі в центрі Донецька.

У першій половині 1990-х років донбаські еліти організували страйки шахтарів, намагаючись залякати президента Леоніда Кравчука закликами до дострокових президентських виборів у 1994 році, а під час парламентських виборів того самого року відбувся місцевий референдум щодо статусу регіону. На референдумі 80% учасників підтримали федералізм, 87% погодилися з тим, що російська мова мусить стати другою державною мовою, а понад 89% виступили за приєднання України до економічного союзу СНД та парламентської асамблеї країн Співдружності. Під час Помаранчевої революції в Сєвєродонецьку відбувся профедералістський з’їзд, учасники якого погрожували сепаратизмом і вимагали федеративної України з автономним статусом для регіонів сходу та півдня. Упродовж Євромайдану цей регіон перебував на передньому краї ворожої до нього активності, котра переросла у збройне протистояння після втечі президента Януковича та прямого втручання Росії.