Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

У 2006 році до кримського парламенту від Партії регіонів було обрано двох босів організованої злочинності. Олександр Мельник та Ігор Лукашов очолювали бюджетний комітет Верховної ради Криму та були відомі як «гаманці» ОЗУ «Сейлем». Іншого «авторитета», лідера ОЗУ «Башмаки» Рувіма Аронова, було обрано від «Блоку Куніцина». Коли проти присутності Мельника у кримському парламенті спробував заперечувати депутат Верховної Ради України, «регіонал» Василь Кисельов, Янукович роздратовано відповів: «Я беру на себе відповідальність за нього!»[692]. Мельника, політичний «дах» якому так затято забезпечував Янукович, «усі вважали захисником інтересів Ріната Ахметова у Криму»[693]. Під тиском Партії регіонів кримінальні провадження проти Мельника «спустили на гальмах»[694].

У ході анексії півострова Росія значною мірою спиралася на місцеву організовану злочинність. «Зелені чоловічки» з РФ організували «строкату банду місцевих активістів і кримінальників»[695], «суміш злочинців, ультраправих радикалів і нікчем»[696]. Біографія самого лідера кримських колаборантів Аксьонова була віддзеркаленням тісних зв’язків між кримінальними угрупованнями Донбасу та Криму. У 1990-х роках Аксьонов очолював кримінальну «бригаду» ОЗУ «Сейлем» і мав кримінальне прізвисько «Гоблін»[697]. За роки, коли Аксьонов «був рядовим “бригадиром” і займався кримінальним рекетом», місцеві злочинні угруповання злилися з російськими націоналістами[698]. Захоплюючи кримські урядові споруди та військові частини, його підлеглі разом із кадровими російськими військовими вдалися до технологій, аналогічних рейдерським. Аксьоновську партію «Російська єдність», яка отримала лише 4% на виборах 2010 року, в 2014-му році поглинула «Єдина Росія».

Після створення органів окупаційного управління кримська організована злочинність отримала пріоритетний доступ до колишніх українських державних і приватних активів, взявши участь умасштабному корпоративному рейдерському нальоті в стилі 1990-х років. Конфіскація державних і приватних активів здійснювалася «систематично і безпрецедентно». Сфера застосування корпоративного рейдерства залежить від попередніх зв’язків того чи іншого українського власника з режимом Путіна та його позиції щодо україно-російської кризи: так, підприємства Фірташа у Криму не чіпали, натомість усі 83 активи (готелі, бюро, помешкання, туристичні курорти та АЗС) Ігоря Коломойського було націоналізовано окупантами[699].