Світло Парижа

Марджі дрімала, прокидаючись від кашлю, її тіло дрижало від зусиль, у грудях хрипіло, вона мовчки плакала від болю. Деколи вона подовгу не спала, скляними очима дивилась у стелю, доки хтось, хто з нею сидів, лякався так, що кликав лікаря. Той казав, що з нею буде все добре від свіжого повітря й відпочинку, і давав їм ще пачку ліків.

Був лише випадковий збіг, що Роберт Велш, її кавалер з давно минулого першого балу, проїздив через Париж. Він жив у Європі вже п'ять років, батьки фінансували його перебування в надії, що син колись стане серйознішим. А той змінився, зробився старшим і більш замисленим, хоча й провів деякий час, попиваючи й залицяючись до італійських і чехословацьких дівчат.

Але батьки втомились фінансувати його веселе життя й почали вимагати, аби син повернувся додому. Він замовив квиток додому через Шербур, організував собі останню зупинку в Парижі, а приїхавши, знайшов телеграму від батьків Марджі, які благали привезти її додому. Так він і зробив. Зробив таку милість, піднявся в її кімнату на четвертому поверсі, вгамувавши чарівний, з претензією на образу вереск, який учинили дівчата, побачивши його, склав її щоденники й зошити в скриню, — в ту саму скриню, де я знайшла їх сімдесятьма п'ятьма роками пізніше. Потім спакував її сукні, черевики й новий паризький капелюх. Найняв носія, щоб спустив усе це з висоти четвертого поверху й відвіз до залізничної станції, а потім, коли настав час їхати, майже зніс її на руках униз вузькими сходами.

Роберт повіз її до Шербуру, купивши квиток у спальний вагон на таку коротку подорож. На корабель вони сіли разом. Він повів її до судового лікаря, той відмовився тримати її в ізоляторі, бо боявся заразитись, отже, Роберт провів її назад до каюти. Вільних кают більше не було, тож він купив їй квиток у свою. Її батьки ніколи про це не довідаються, а йому буде легше піклуватись про неї. Подорож тривала цілий тиждень, та Марджі здавалось, кілька хвилин, а може, кілька років. Лікар мав рацію, перебування на свіжому повітрі й далеко від бруду і диму Парижа полегшили роботу її легенів. Одного дня їй стало настільки краще, що вона змогла скупатись і помити голову, потім вийти на палубу й там посидіти, загорнутою у три рушники, відверненою від вітру, але на другий день вона так стомилась, що хотіла тільки спати, Роберт сидів поруч, клав теплі хустинки їй на ніс, щоб вона вихаркувала рештки рідини з легенів.