Вежа блазнів
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 66-365-095-8
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Вежа блазнів». Краткое содержание книги:
Сьогодні український читач має ексклюзивне право долучитися до історично-фантастичного світу Анджея Сапковського. Новий його роман, «Вежа блазнів» — це перша книга трилогії, дія якої розгортається за часів гуситських воєн, коли чехи збунтували проти Риму й розпочали боротьбу з усією Європою. На цьому історичному тлі фантаст розповідає свою історію про жорстокий світ, самотню людину, велику любов та багато іншого. Книгу відзначено премією Зайделя — найпочеснішою нагородою польської фантастики.
Отже, у вас в руках «Вежа блазнів» — перша книга трилогії Анджея Сапковського — перепустка до унікального історично-фантастичного світу цього чудового польського автора.
— Щось таке, що саме їздить і не робить смороду? — замислився Самсон Медок. — Саме рухається, але не запаскуджує доріг і не отруює середовища? Гм, воістину нелегка дилема. Досвід підказує мені, що винахідники її розв'яжуть, але тільки частково.
Шарлей, можливо, і збирався далі розпитувати у велета про сенс його висловлювання, але йому перешкодив вершник, обірванець на худій шкапі, який мчав охляп у бік голови колони. Шарлей стримав наполоханого гнідка, погрозив обірванцеві кулаком, кинув йому навздогін цілу купу лайливих слів. Самсон піднявся на стременах, подивився назад, звідки галопом прискакав обірванець. Рейневан, який швидко набирався досвіду, знав, за чим Самсон видивляється.
— На злодієві шапка горить, — вгадав він. — Цього втікача хтось налякав. Хтось, хто їде з боку міста…
— …і уважно вдивляється у кожного з подорожан, — докінчив Самсон. — П'ятеро… Ні, шестеро озброєних. У кількох — герби на яках. Чорний птах з розпростертими крильми…
— Я знаю цей герб…
— Я теж! — різко кинув Шарлей, натягаючи віжки. — Ану! За худою кобилою! Гайда! Щодуху!
Уже близько до голови колони, там, де дорога входила в похмурі букові нетрі, вони повернули в ліс і невдовзі сховалися в чагарях. І побачили, як обома узбіччями, придивляючись до всіх, уважно зазираючи у вози і під плахти фургонів, проїхали шестеро вершників. Стефан Роткірх, Дітер Гакст, Єнч фон Кнобельсдорф на прізвисько Пугач. А також Віттіх, Морольд і Вольфгер Стерчі.
— Та-а-ак, — протягнув Шарлей. — Так, Рейнмаре. Ти думав, що ти мудрий, а весь світ — дурний. З прикрістю мушу тобі сказати, що то було помилкове переконання. Бо весь світ уже розкусив тебе і твої легкорозкушувані наміри. Знає, що ти прямуєш до Зембиць, туди, де твоя мила. Якщо ж у тебе власне починають з'являтися сумніви, якщо ти починаєш шукати сенсу поїздки до Зембиць, то не ламай собі даремно голову. Я тобі скажу: сенсу немає. Жодного. Твій план… Дай-но знайду відповідне слово… Гм-м…
— Шарлею…
— Є! Абсурдний.
Суперечка була короткою, запеклою і цілком позбавленою сенсу. Рейневан залишився глухим до логіки Шарлея, Шарлея не зворушила любовна туга Рейневана. Самсон Медок від висловлювань утримався.
Рейневан, думки якого були зайняті головним чином підрахунком днів розлуки з коханою, наполягав, звичайно, щоби і далі їхати до Зембиць, або слідом за Стерчами, або спробувати випередити їх, наприклад, коли ті зроблять привал, найімовірніше десь поблизу Рихбаха або в самому місті. Шарлей категорично протестував. Виявлена Стерчами прозірливість, стверджував він, може свідчити лише про одне.
— Їхнє завдання, — пояснив він, — загнати тебе саме у бік Рихбаха і Франкенштейна. А там десь чекають уже Киріелейсон і де Барби. Повір мені, хлопче, це стандартний спосіб ловити втікачів.
— То які будуть твої пропозиції?
— Мої пропозиції, — Шарлей вказав навколо себе широким жестом, — обмежені географією. Оте величезне, затягнуте хмарами, на сході, — це, як ти знаєш, Шленжа… Те, що здіймається отам, — це Совині гори, оте велике — це гора, яку називають Великою Совою. При Великій Сові є два перевали, Валімський і Юговський, ними ми б миттю могли пробратися в Чехію, до Броумовська.
— Чехія, ти ж сам це казав, — для нас ризикована.
— Зараз, — холодно відповів Шарлей, — найбільший ризик — це ти. І погоня, що переслідує тебе по п'ятах. Зізнаюся, що найохочіше я подався би зараз саме в Чехію. З Броумова перескочив би в Клодзько, а з Клодзька — на Моравію й Угорщину. Але ти, підозрюю, не відмовишся від Зембиць.
— Правильно підозрюєш.
— Що ж, отже, нам доведеться відмовитися від безпеки, яку нам забезпечили би перевали.
— Це, — зненацька втрутився Самсон Медок, — була б дуже відносна безпека. І важкодоступна.
— Факт, — спокійно погодився демерит. — Це місця не найбезпечніші. То що ж, значить, їдьмо все-таки на Франкенштейн. Але не трактом, а підніжжями гір, краями борів Шльонської просіки. Зробимо гак, трохи поїздимо бездоріжжям, але що нам залишається?
— Їхати трактом! — вибухнув Рейневан. — Услід за Стерчами! Наздогнати їх…
— Ти сам, — різко обірвав Шарлей, — не віриш у те, що говориш, хлопче. Бо ти ж не хочеш потрапити їм у лапи. Дуже не хочеш.