«Привид» не може втекти
- Автор: Ростовцев Эдуард Исаакович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Микола Сидоренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - ««Привид» не може втекти». Краткое содержание книги:
— Та не бійтесь, я до вас не з тим, — обдаючи її горілчаним перегаром, зашепотіла Магда. — Послухайте, що я вам скажу. Я вже другий тиждень як тут і другий тиждень придивляюся до пана Фріснера. Побачивши його вперше, я мало не знепритомніла: мені таке здалося, навіть сказати страшно. Згодом начебто мана щезла. А сьогодні, приймаючи вечерю, він знову як глипнув на мене, то мене, вірите, наче фінкою в серце вдарили. Він! Побий мене сила божа — він!
— Хто? — не зрозуміла Ірина Дмитрівна.
— Десантник-чекіст. Із тих, що два тижні тому на Кущевській галявині висадилися. Такі вовцюгани — аж дивитися страшно. Капітан Кранц був зцапав їх, але вони і йому зубами горло перегризли. Усіх його хлопців пошмаляли. А цей — я не так його руді патли, як очі сатанинські запам’ятала, — особисто Кранца і з ним ще чотирьох наших пришив. Тільки я й лишилася жива — бог милував.
— Ви п’яні, Магдо, — сказала Ірина Дмитрівна, намагаючись приховати хвилювання, яке охопило її.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ
Ніколи ще Наталя не готувалася так ретельно до допиту. Півдня витратила тільки на ознайомлення з документами. Жоден з них прямо не викривав звинувачувану, але взяті у взаємозв’язку вони складали те, що в кримінальному процесі називається непрямими доказами.
Переглянувши уже в котрий раз справу про утримання кубла розпусти, Наталя зрозуміла, що викликати на відверту розмову Анісімову буде нелегко. Такої ж думки був і Винник. Наталю насторожувало, що ініціатива розмова цього разу йшла від самої звинувачуваної.
— Готуйся до чергового «номеру», — всміхнувся Кравчук. — Мадам може таке утнути, що тільки держись. Ти за нею весь час стеж. А може, краще я на всякий випадок побуду на допиті?
— Ні, — рішуче заперечила Наталя. — Для початку побалакаємо з нею віч-на-віч. Вона так хоче, хай. А за мене ти не хвилюйся. Дуже прошу вас, товариші, поменше метушні в її присутності: не входьте, не заглядайте, не дзвоніть. Хай вона не думає, що ми надаємо цьому допиту якогось особливого значення.
Лежнєв в обговоренні плану допиту участі не брав — він зранку кудись поїхав. З’явився по обіді, та й то ненадовго.
— Тут планувати заздалегідь важко, — нетерпляче вислухавши Наталю, сказав він. — Зорієнтуйтеся по ходу допиту. Можливо, я потім надійду, але спеціально не ждіть.
Він узяв якісь папери, сховав їх у портфель і попрямував до виходу. Однак у дверях затримався, гукнув Наталю, якось дуже пильно подивився на неї і сказав:
— Не знаю, що вийде з однієї цікавої експертизи — іду по результат, — можливо, під кінець дня підкину вам солідне підкріплення.
Анісімову привезли о 14.10. Як було передбачено, з тюремної машини її вивели під посиленим конвоєм двох озброєних міліціонерів. Піднялися на третій поверх, пройшли коридором, де ниділи викликані на допит дівиці, яких півтора місяця тому затримали на квартирі в Анісімової. Повістки про виклик на допит їм вручили тільки сьогодні вранці, причому молоденький посильний, який вручав повістки, ніби ненароком дав зрозуміти одній із дівиць — манірній, хімічній брюнетці, що на неї чекає очна ставка. Зроблено це було зумисне — ще до викриття кубла розпусти брюнетка була на замітці в міліції. Сільву Пєтухову на очну ставку не викликали, і це теж було не випадково.
Щойно Анісімова порівнялась із свідками, хімічна брюнетка підбігла до арештованої, спробувавши передати їй пачку сигарет. Але конвоїр, що йшов слідом за Анісімовою, легко схопив сигарети.
— Назад! — крикнув він. — До арештованої не підходити.
— Подумаєш! — фиркнула брюнетка. — Не можна дати людині закурити.
— Не можна. Одійдіть.
— Сигарети поверніть.
— Одержите у слідчого.
Скориставшись із затримки, Анісімова окинула поглядом свідків і спитала в брюнетки:
— Де Сільва?
— Не знаю, — миттю відповіла та. — Я її вже три дні не бачила. Десь зникла. На роботу не виходить…
— Припинити розмови! — обірвав брюнетку конвоїр.
Конвоїри завели Анісімову у бокове відгалуження коридора, і старший, заглядаючи то в одні, то в інші двері голосно питав, де сидить слідчий Супрун. «Заблукав» він для того, щоб, не насторожуючи арештовану, дати знати слідчому про випадок у коридорі. Звелівши Анісімовій і своєму напарникові зачекати, він пішов «розшукувати» Супрун.
У кабінеті криміналістики, де його ждали Наталя, Кравчук і Винник, він поклав на стіл сигарети.
— «Мир», — оглянувши пачку, сказав Кравчук. — Шеф велів Пєтуховій при першій же нагоді, а така нагода могла випасти тільки під час очної ставки, передати Анісімовій пачку сигарет «Мир». Будь-яку пачку, але нерозпечатану. Фіксую вашу увагу на цій деталі. Нерозпечатану.