«Привид» не може втекти
- Автор: Ростовцев Эдуард Исаакович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Микола Сидоренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - ««Привид» не може втекти». Краткое содержание книги:
— У цьому винен все той же фон Бюлов, і я притягну його до відповідальності, — трохи зам’явся Улінгер, але одразу ж перейшов на свій щиро розсудливий тон — Справжні патріоти Німеччини з перших днів існування СС усіма доступними їм засобами намагалися локалізувати діяльність цієї зловісної організації. В свою чергу фюрери СС на чолі з Гіммлером всіляко старалися скомпрометувати як військове керівництво, так і чесних політичних діячів. При цьому вони не гребували і не гребують нічим: шантаж, наклепи, фальсифікації — для них усе придатне, тільки б усунути інакомислячих.
— Ви теж інакомислячий? — зовсім осміліла Ірина Дмитрівна.
— Безумовно, — чи то не зрозумів, чи залишив без уваги її іронію Улінгер. — І в цьому ви впевнитеся, коли побуваєте в Сосновському.
— У Сосновському? — Ірина Дмитрівна навіть трохи підвелася, не зумівши приховати хвилювання.
— Так, у Сосновському. Але чому це занепокоїло вас?
— Я… — розгубилась Ірина Дмитрівна. — Останнім часом мені не дозволяли навіть виходити в парк… Фрау Рененкампф нікому не дозволяла…
— Ви бували раніше в Сосновському? — скоса поглядаючи на неї, спитав Улінгер.
— Ні, не бувала. А що там, у Сосновському?
Запитання було надто наївне, щоб за ним можна було приховати розгубленість. Та Улінгер, здавалося, не помітив цього.
— У Сосновському мені і моїм однодумцям, — сказав він, — за короткий час пощастило нормалізувати становище настільки, що обивателі іноді питають, чи не закінчилася війна. Місто і найближчі до нього села ось уже півроку живуть у спокої і благополуччі. Певна річ, нам довелося централізувати діяльність сосновської поліції безпеки, перешкодити мобілізації молоді на примусові роботи, покласти край нерозумним поборам і повинностям, налагодити постачання, заохотити приватну ініціативу. Поки що це тільки експеримент, але експеримент, який може мати великі наслідки. Ми могли б уникнути багатьох невдач, якби з самого початку встановили розумно-справедливий режим на захоплених і приєднаних територіях. Проте керівництво СС думає інакше; воно має намір і надалі проводити політику залякування, терору і расового гноблення. Цілком зрозуміло, що сосновський експеримент викликає в есесівських верховодів роздратування. Уже вжито певних заходів, аби скомпрометувати наші зусилля. Для цього в Сосновське приїхав з особливою місією відповідальний співробітник есесівської контррозвідки штурмбанфюрер Фріснер… Так, це ваш нічний пацієнт, Ірино Дмитрівно.
Улінгер пройшовся по кімнаті, заклавши руки за спину і дивлячись прямо перед себе. Ірина Дмитрівна стиснула долонями скроні. Якщо полковник розраховував приголомшити її, то він досяг своєї мети.
— Фріснер дуже недовірлива людина, — сідаючи на ослін поруч Ірини Дмитрівни, сказав Улінгер. — Але ви йому чомусь догодили. Через двадцять п’ять… — полковник глянув на годинник, — через двадцять три хвилини прийде машина і одвезе його в місто, де він, очевидно, певний час житиме. Разом з Фріснером поїдете й ви. Так він захотів.
— В ролі кого я поїду? — глянула прямо в очі полковникові Ірина Дмитрівна.
— В ролі лікаря, звичайно. Нині штурмбанфюрер, як вам відомо, у важкому стані і потребує медичного нагляду. Певна річ, тут є свої нюанси, але, повторюю, це побажання самого Фріснера. Побажання, проти якого ні ми, ні ви перечити не можемо.
— А що хочете від мене ви?
— Небагато. Ви житимете з Фріснером в одному будинку, часто бачитиметеся з ним, розмовлятимете. До нього, безумовно, приходитимуть візитери, відвідувачі — в основному місцеві есесівці. Я не прошу вас підслуховувати — ви надто недосвідчені і одразу ж провалитеся. Для мене досить буде, якщо ви запам’ятаєте, про що говоритимуть у вашій присутності.
— Ви пропонуєте мені стати агентом? — відсунулась од полковника Ірина Дмитрівна.
— Не лякайтеся слів — агент, інформатор. Коли маєш справу з СС, нема чого церемонитися. Фріснер вам більший ворог, ніж мені. Допомагаючи мені, ви не погрішите проти своїх переконань, проти своєї військової честі. Більше того, після від’їзду Фріснера з Сосновського я зроблю так, що ви потрапите до своїх. У моїх інтересах, аби за лінією фронту дізналися про все, що стане відомо вам. Ніяких зобов’язань, підписок я од вас не вимагаю, — досить вашого слова. Отже, обдумайте мою пропозицію. У вас є ще, — він подивився на годинник, — одинадцять хвилин…
Ірина Дмитрівна не сказала полковникові Улінгеру ні так, ні ні. Логічно міркуючи — все було правильно: вона й без Улінгера знала, що являють собою. есесівці, цілком можливо, що полковник з неприязню ставився до них, можливо, навіть конфліктує з ними або, що імовірніше, має якісь підстави остерігатися їх. І все-таки Ірина Дмитрівна відчувала, що у його пропозиції була якась каверза, не вірила йому. За три місяці перебування в полоні вона багато чого зрозуміла і знала ціну тим, хто носив гітлерівську форму, все одно — чорну — есесівську, чи сіро-зелену — армійську. Чого варт був фон Бюлов, а він же не есесівець — армійський офіцер. А унтери, які очолювали охорону? Вони керували екзекуціями в підвалах замку, нацьковували вартових на дівчат із карантину. Чим вони кращі за есесівців?